Глава двадцять третя. Антон

— Синку, а ти впевнений що дитина точно від тебе? — вкотре запитувала в мене мама.

Я вирішив збрехати батькам та сказав що ми з Юлею давно разом, а їм не хотіли казати, бо були не готові та батьки не вірили. Особливо мама. 

— Точно мамо, точно! — вкотре повторював я. Мене починала бісити ця мамина недовіра. 

— А звідки така впевненість? Мало з ким ця дівка ночами шастає там у місті вашому! Може їй від тебе лише гроші потрібні? — говорить мені мама.

— Мамо! Припини я тебе прошу. Юля не з таких це, по-перше, а по-друге, у Юлі свій бізнес їй мої гроші ні до чого, і по-третє, я її кохаю ясно? — говорю різкіше ніж мав би та нічого вдіяти не можу. Тато просто мовчить і читає газету.

А взагалі я за Юлею скучив від учорашнього дня з нею не бачився.Лише кілька хвилин вчора з нею говорив по телефону на тому й усе. А так хочеться її обійняти поцілувати погладити вже трішки видний животик. Відчути її аромат.  За час доки живемо разом я вже до неї звик. Тим паче зараз коли я знаю що вона теж мене кохає.В мене є бажання ніколи нікуди її не відпускати саму. 

Нарешті заспокоївши маму та остаточно поставивши крапку в розмові я виходжу на двір і  думаю подзвонити Юлі. Майже натискаю кнопку виклику, але в останній момент кладу телефон до кишені та виходжу за ворота. Ноги самі приносять мене до Юліних воріт. Собак у дворі нема й клітка не зачинена. Заходжу на подвір'я і підходячи до вхідних дверей чую голоси.

 — Хотіла. Хотіла, та не так! Як людям в очі глядіти тепер? — чую здається голос Юліної мами.

Застигаю на місці й не рухаюся чекаючи що скаже Юля. 

— Як, як! Нормально! — голосно обурюється дівчина, — відколи це тебе думка інших турбує, га? Звідки ти взяла що вони дізнаються про те що стосунки по зальоту? СКАЖИ МАМО! Тобто щастя дочки тебе геть не турбує? — дівчина голосно кричить і здається починає хрипнути голос. — Я кохаю Антона, а він кохає мене! Хіба не це найголовніше!? Ми обоє з нетерпінням чекаємо народження цієї дитини. То яка різниця при яких саме обставинах ця дитина була зачата? — Запитує дівчина.

Від останніх почутих слів серце мало не вистрибує з грудей від радості на обличчі з'являється усмішка. Рука тягнеться до ручки, але так і не торкається її. Щось усередині мене спиняє і змушує піти від будинку.

Якесь дивне почуття та думка що дівчині варто побути на самоті. А ще в середині дивний черв'ячок наші мами не зраділи новині про наші стосунки й вагітність як я бачу це засмучує. 

В задумі я бреду дорогою до невеличкого лісочка за селом неподалік Юліного дому. Там блукаю поміж дерев.  

Не знаю скільки минає часу та на телефон приходить сповіщення

Юля: Ти вдома?

Я: Ні.

Юля: Ти сам?

Я: Так.

Юля: Де саме ти знаходишся? Можна я прийду до тебе?

Я: Звісно! Я біля великої липи в лісочку неподалік твого дому.

Юля: Стій там за 10 хв буду.

Я: Ок стою.

Не минуло й десяти хвилин як я побачив Юлю яка йшла до мене. Я вийшов їй на зустріч. Чим ближче підходила дівчина, тим більш детально  міг розглянути її обличчя. 

Юля одягнена у легку сукню блакитного кольору та в коричневий в'язаний кардиган по верх сукні. Волосся дівчини розпущене. На вулиці сьогодні доволі тепло, але віє прохолодний вітерець. Вітер розвіює чорне волосся та підіймає подоли сукні. Дівчина виглядає просто казково навіть з опухшим від сліз обличчям та червоними очима. 

Я не встигаю й слова мовити як дівчина кидається в мої обійми та заривається носом у груди.  

— Давай просто постоїмо трішки мовчки, — пропонує дівчина і я мовчки погоджуюся з нею. 

Просто обіймаю її міцніше носом зариваюся в її волосся й вдихаю знайомий та рідний аромат. Ми стоїмо й просто насолоджуємося одне одним і тут несподівано я щось відчуваю в районі Юліного живота. Якийсь рух.

— Ой! — дівчина відсторонюється й кладе руку на живіт, — Ой! — знову повторює вона й починає сміятися.

Я не розумію що коїться й лякаюся.

— Що таке? Тобі погано! — починаю панікувати та дзвінкий сміх Юлі мене ніби заспокоює.

— Воно штовхається. Ось знову! —  дівчина хапає мене швидко за руку й кладе її на живіт. Прямісінько в те місце де відчувається рух. 

Емоції в цей момент нереальні. Мені хочеться плакати від радості.  Дивлюся на обличчя дівчини яке світиться від щастя й радості й сам сміюся від радості. 

Я щойно відчув перші поштовхи свого маляти!

— Наші батьки не в захваті від новини про наші стосунки. 

— Ну моя мама спершу зраділа поки не дізналася всієї правди, — сумно говорить Юля. 

Ми обоє сидимо на траві під старою липою. Я сиджу спиною до дерева, а Юля спиною до мене я тримаю її в кільці своїх рук.  Дівчина відкинула свою голову мені на плече й просто милується промінчиками сонця які пробиваються крізь листву дерева.

— Ам... А навіщо ти їй все розповіла? — запитую в неї.

— Бо звикла все й завжди розповідати мамі. Рано чи пізно всеодно правда випливла б. — відповідає Юля носом торкаючись моєї шиї. Голос у дівчини сонний. За хвилину вона вже разів, мабуть, п'ять позіхнула.

— Ну і що робитимемо тепер? — запитую я в неї.

— Не знаю, — на видиху відповідає Юля.

— Може вже підемо додому ти вже майже спиш як я бачу, — пропоную дівчині.

— Ні я не хочу. Мені й тут добре, — відповідає дівчина повертаючись на бік й зручно вмощуючись в мене на руках.

— Юль це погане місце для сну. Тут кліщі є! — попереджаю дівчину. Та їй байдуже, бо вона вже спить.

— Мг! — крізь сон відповідає дівчина.

Вона надзвичайно мила у цей момент. Її рівномірне та спокійне дихання чітко дають зрозуміти що дівчина заснула. 

Я давно помітив що потрапивши в якусь стресову ситуацію дівчина швидко засинає. Навіть з лікарем про це говорив він мене заспокоїв запевнивши що нічого страшного в цьому немає. Просто нервова система таким чином відновлюється. Це її спосіб пережити стрес.