Глава вісімнадцята. Антон

Слова Юлі знову б'ють мене в самісіньке серце. Я хочу сказати що дівчина не права та мовчу. Вона йде. Залишаючи по собі дивну порожнечу в середині та злість. Ця дурепа зараз поїхала одна в порожню квартиру де на неї можливо чекає навіжений колишній. Вагітна та емоційно не стабільна.  У квартиру приходить Саша з хлопцями яких я зараз хочу бачити найменше всього. 

Хлопців схоже добряче звеселила побачена сцена. 

 —  Да Тохо! Веселе в тебе життя! —  заявляє хтось з хлопців. І всі починають гиготіти.

—  Слухай та ти не засмучуйся! Пішла то й пішла! —  говорить другий.

—  Я правильно зараз зрозумів? Це зараз була Юля! Наша Юлька Сорочкова?! І якщо її слова правда, то виходить... Вона вагітна! Від тебе!  —  шоковано викрикує останні слова Вітя.

—  Так і є, — злісно кидаю у відповідь.

—  Охреніти просто! Як! Як так вийшло? Ні ну я в принципі у курсі як діти робляться, але ти і Юлька! —  продовжує говорити Вітя сміючись.

—  Це вийшло випадково, — говорю тихо.

В середині закрадається якесь дивне почуття тривоги. От тільки образа та гордість не дають мені сконцентрувати на цьому відчутті та на його причині достатньої уваги.

—  Ми вимагаємо деталей! Як так ви зійшлися? —  знов говорить Вітя.

—  Так вони не сходилися і досі не зійшлись, — відповідає замість мене Саша.

—  Так у вас по зольоту?  —  здивовано запитує хтось з хлопців позаду мене.  — А з цього місця детальніше!

Мене за плечі тягнуть до дивану. Хвилина і на столику вже стоїть випивка та закуска. Хлопці беруть по пляшці пива відкривають, одну втулюють мені, і надпивають.

— Ну розказуй!

Я не знаю навіщо та я починаю розповідати.

— Два місяці тому я пішов у клуб і там побачив її. Така гарна приваблива та граційна! Вона зачарувала мене своїм танцем. Потім ми поїхали до мене. В нас був офігенний секс, а на ранок я від Саші дізнався що провів ніч з Юлею. Після ми не бачилися півтора місяця до випускного. Там вона поводила себе так, як і просила мене. Наче тієї ночі не було і ми не знайомі. А через два тижні вона прийшла до мене додому і повідомила про вагітність, — я говорив з деякою злістю в голосі, та бажанням швидше закінчити розповідь не фокусуючись на якихось то деталях. Мені вже не подобалася ідея розказати стороннім про нашу з Юлею ситуацію.

— Охреніти просто! А ти впевнений що дитина твоя? 

— Юля запевняє що так! — відповідаю дивлячись кудись водну точку.

— Ну знаєш! Мало що баба може сказати! А докази у неї є? —   говорить Сава хмикаючи.

Мої дії здійснюються автоматично секунда і я тримаю Саву за шиворіт й майже б'ю кулаком в обличчя.

— Не смій її так називати! І ти поняття не маєш яка Юля людина, щоб таке про неї казати! — кричу в обличчя Сави. Хлопці миттєво реагують й притримують мене спиняючи коли я хочу накинутися на Саву за сказане. Мене садять на місце й дають випити пива.

Руки чешуться когось побити, а щелепи стискаю з такою силою що здається чую їх скрегіт.

— Здається мені йому вже байдуже чия то дитина. Невже й справді закохався? — запитує Орест.

Мовчу лише кидаю погляд який відповідає на питання. Закохався. З першого, чорт забирай, погляду закохався! В її рухи, запах, голос, очі. От тільки їй про це не сказав. А вона й не здогадується про це як я зрозумів. І дурна вважає що я біля неї через відчуття обов'язку. 

Ну можливо воно так і було з початку. Доки почуття сильнішими не стали. Та зараз ні! Зараз я життя свого без неї уявляти не хочу. Й Орест правий, мені байдуже чия то дитина головне, щоб була поруч щаслива  Юля.

— Ти їй про це сказав? — запитує спокійним тоном Орест.

Махаю головою у відповідь. Ні!

— Так чого ти чекаєш!? — раптом підривається Саша.

Встає та кудись швидко йде через хвилину повертається й вручає мені мій телефон.

— На дзвони! — наказує мені.

— Кому?

— Юлі придурок! Дзвони й кажи як сильно любиш її!  — говорить мені Сава.

— А ще краще  поїхати до неї додому й сказати в обличчя. Адресу знаєш? — говорить спокійним тоном Орест. 

— Знаю, — відповідаю та беру телефон до рук. 

Набираю потрібний номер і дзвоню. Довгий час слухавку ніхто не бере. В очікуванні відповіді починаю ходити кімнатою. Тільки хочу скинути виклик як Юля бере слухавку.

— Алло! — чую з іншого кінця її голос хочу сказати слово та вона мене перебиває. — Зачекай секундочку! — просить дівчина, а після я чую шум, зойкання дівчини потім дивний звук ніби падіння телефону, — Стас!? — чую з іншого кінця й починаю кричати в телефон.

— Юля! Алло! Юля! — та звязок переривається.

В паніці набираю знову і знову, а після нічого не пояснюючи вилітаю з квартири схопивши ключі від машини. Швидко заводжу двигун і мчу дорогою до дому дівчини. Я ввесь на нервах наляканий та знервований через безпеку дівчини.

Мені ледь вистачає терпіння вистояти на світлофорі, б'ю кермо руками та сигналю іншим, щоб рухалися швидше. Нарешті добравшись до потрібної адреси бачу біля підїзду машину швидкої. Хвилювання стає сильнішим не маючи терпіння чекати ліфт сам біжу по сходах вгору на 12 поверх. Ледь пересуваючи ногами та важко дихаючи підіймаюся й бачу купу народу біля Юліної квартири. Серце ніби в п'яти пішло. А в тілі раптово з'явилися сили. Розштовхую усіх в бік, щоб пройти в середину. забігаю в кімнату й бачу Юлю на підлозі.

— Юля! — викрикую та підбігаю до дівчини.

Вона сидить на підлозі спиною до ліжка охопивши руками коліна. Очі червоні від сліз. Туш розмазалася, а сама дівчина виглядає переляканою. Палаю на коліна й загрібаю дівчину в міцні обійми. Головою торкаюся її маківки вдихаю запах її волосся й заспокоююся. Я та перелякався за неї! Серце шалено калатає у грудях і дихання у мене важке. Чую шморгання дівчини. Відпускаю, злегка відстороняюся й дивлюся на її обличчя й бачу очі повні сліз. Дівчина дивиться ними на мене, а потім різко поривається й обіймає мене. Міцно так обвиває руками за талію й притискається усім злегка тремтячим тілом до мене. Обіймаю її у відповідь, дівчина знов починає гірко плакати. Погладжую її по голові та спині заспокоюючи.