Глава п'ятнадцята. Юля

Залітаю в кімнату та замикаю двері на ключ. З голови й досі не йде думка про те чим я щойно займалася з Антоном там на кухонному столі. Тіло та губи досі пам'ятають його дотики гарячих рук, таких умілих пальців та ніжних губ. Повільно сповзаю по дверях на підлогу та хапаюся  за голову. Здається в мене зараз станеться панічна атака. 

Юля! Юля! ЮЛЯ! 

Що ж ти дурепо накоїла!? Як так можна, а? 

Кричав в мені голос розуму та я його не чула тоді. Й не хочу чути зараз. Я готова вбити того Сашу за те що завадив нам! Але й мушу йому подякувати за те що прийшов так вчасно доки ми не накоїли ще більших дурниць.

Я! Не скоїла дурницю!

Попри  голос розуму я всеодно бажала повернутися туди. У той момент де він був так близько. Коли його губи торкалися моїх, а руки досліджували вигини тіла. Мені було добре. Занадто добре! Мені шалено подобалося торкатися його шкіра була такою приємною на дотик, а ще, такою гарячою. Доки наші тіла були так близько я відчувала спеку та коли я відштовхнула його від себе то відчула прохолоду. 

Швидко втекла, бо розумію якщо залишуся знову з ним на одинці, то вже не спинюсь навіть якщо нас знову застукають мені вже буде всеодно.

Я хочу його. Шалено хочу близькості та поцілунків з ним. А найгірше те що тепер і він знає це. Я певна. Зрозумів із моїх слів, прочитав у очах. 

Серце в грудях шалено калатає, а на очі навертаються сльози.

— Боже та що ж це зі мною? — запитала я у порожнечі навколо тихо щоб чула лише я.

Мені не подобається це все. Я не хочу! Єдине що тримає Антона біля мене це почуття обов'язку перед ще не народженою дитиною. Ну і ще, мабуть, сексуальний потяг якщо брати до уваги сьогоднішній інцидент. І це все!

Нічого більшого між нами бути не може. Але ж чому від однієї про це думки всередині стає так гірко?

Все ж прийти та розповісти про вагітність було помилкою. Та з іншого боку колись він би всеодно довідався б про дитину й про своє батьківство.

Трошки посидівши я прийшла до тями прогнала хоча б тимчасово нав'язливі думки та зробивши кам'яний та  байдужий вираз обличчя вийшла з кімнати. 

Антон напівоголений сидів набурмосений й про щось задумавшись просто дивився в екран телевізора. Саша виглядав веселим.

— Я тут подумав! А хіба можна сексом займатися під час вагітності? Це дитині не шкодить? — раптом видав Саша.

— На перших місяцях і не тільки. Якщо нема протипоказань, то можна тільки без фанатизму, — мій голос спокійний і байдужий. 

Антон на мої чи Сашині слова ніяк не реагує. Він просто підводиться з дивану та йде до своєї кімнати й сидить в ній аж до самого вечора. Я ж дочекавшись коли Саша додивиться свою передачу взяла пульт у руки, а Сашу попросила мені не заважати. Увімкнула потрібний мені канал й стала дивитися. 

Сьогодні я мала б виступати зі своїм партнером на змаганнях. Але по вже відомим причинам я не змогла. Тому єдине що залишається це лише спостерігати зі сторони. Як виявилося знайти мені заміну за такий короткий час виявилося досить легко. Хоча мене переконували в іншому. 

Спостерігаючи через екран за тим, як танцюють учасники шоу і від усвідомлення що я зараз могла  б бути зараз там в середині починали скребти коти. Суміш: досади, злості, образи жалю до самої себе та простої людської заздрості - наповнювала мою душу.

На очі вкотре навернулися сльози коли я побачила як мій партнер з яким ми так довго продумували, а потім вивчали наш танцювальний номер виграв нагороду та не зі мною. З іншою. З тією яка в  останній момент зайняла моє місце. В цей момент я відчула злість і ненависть до дитини. До власної дитини яку ношу під серцем і яка ні в чому не винна. 

Одна, а потім друга, а за нею і третя сльозинка покотилася щокою. Це так боляче!

Саме в момент коли, здається в третє я шмигнула носом знову у вітальню увійшов Саша. Як завжди на позитиві. Від нічної безнадійності й сліду не залишилося.

— О! А ти чого плачеш тут? — глянувши на екран телевізора хлопець озвучив свою здогадку. — А! не та пара учасників перше місце зайняла. Розумію сумно! Але ж не варто аж так засмучуватися через їх програш, — з усмішкою на обличчі говорить хлопець. А мені в цей момент хочеться запустити в нього чимсь важким лишень би стерти цю посмішку з його пики. Т натомість я навіщось кажу.

— На місці партнерки переможця мала бути я. Та в останній  момент мене замінили.

 — Оу... Розумію сумно.

— Нічого ти не розумієш! — несподівано для самої себе викрикую.  Ти ні най меншого уявлення не маєш скільки сил нервів та грошей пішло на те, щоб я стала такою яка я є зараз! Скільки разів я втрачала свідомість на тих довбаних тренуваннях аби вивчити всі рухи ідеально. Скільки я тренувалася аби мати таку фігуру! Скільки ночей я проводила у студії репетируючи й це все паралельно з керуванням бізнесом! І зараз всього через один маленький провтик твого дружка і я тепер не там! А тут! Вагітна цим клятим дитям від цього телепня! Та якби мені лишень дали можливість то я б нізащо не пішла тієї клятої ночі у клуб! — з моїх очей рікою лаються сльози без упину як і слова. Я втратила над собою контроль. — Та я ненавиджу і його і себе і цю дитину! Бо вони відібрали у мене можливість здійснити свою мрію для здійснення якої я так тяжко та довго працювала. 

Я розвертаюся, щоб піти й натикаюся на жалісливий погляд Антона. В цьому погляді я бачу багато чого навіть своїм розпливчастим від сліз поглядом. Але найбільше всього у цьому погляді жалю. Жалю до мене.

 Цей жаліючий погляд мене добиває. Я знову хочу ридати в голос і вити від досади. На не слухняних ногах я починаю бігти до вхідних дверей. Пробую їх відчинити та в мене не виходить. руки тремтять як і я вся, сльози течуть й змушують все перед очима плисти.

Починаю осідати на підлогу ридаючи й відчуваю як чиїсь сильні руки мене підхоплюють не даючи упасти. Впізнаю знайомий, хоч і ледь відчутний через закладений ніс запах.