Глава дванадцята. Юля

Витівка Антона в друкарні мене спочатку розізлила та потім зіграла мені на руку. Мені сподобалося слідкувати за тим як у хлопця різко перемінився настій та вираз обличчя коли цей його Яник почав до мене завуальовано залицятися. Я спеціально йому підігрувала, щоб позлити Антона. Сам винен! І взагалі я так і не зрозуміла навіщо він мене туди привіз. Хоча мені дуже лестили його ревнощі. 

Додому до Антона ми приїхали по обіді. На вулиці було пекельно жарко тому я дуже сильно спітніла. Нашвидкоруч прийняла прохолодний душ перевдяглася в футболку малинового кольору та в велосипедки яскраво зеленого кольору. Такий собі тамдемчик та для ходіння квартирою підходить. Антон також одразу після мене пішов у душ. Доки хлопець був  душі, а сидів він там аж дві, а той більше години. Я встигла розкласти деякі свої речі в шафі на тих поличках які для мене люб'язно виділив господар квартири. Та почати займатися робочими паперами. Роботи як зазвичай було багато. Я звикла все перевіряти самотужки тож.

 Я зайняла місце у вітальні на дивані біля журнального столика. Як це й стається що разу як я починаю працювати я й не помітила як настав вечір. Додому повернувся Сашко, а Антон устиг приготувати вечерю на трьох.  

- Юль ось. Тобі варто поїсти. Ти  з обіду тут сидиш, — Антон відсуває папери та ставить поруч тарілку з їжею. Навіть не звертаю уваги на те що на в ній. Телефонний дзвінок повністю поглинає мою увагу.

Так до тарілки з їжею я й не торкнулася. Не знаю до котрої години я просиділа розбираючись з паперами та прокинулася я від того що хтось мене легенько штурхав за плече.

— Юль, — пошепки звертається до мене хтось.

Розплющую очі та бачу перед собою розпливчасто, Антон.

— Ти що тут усю ніч просиділа, — знову пошепки запитує.

Протираю очі вирівнюю спину. Робити це боляче. від сну в незручній позі все тіло болить. Нарешті повністю приходжу до тями та розумію що я у вітальні.

— Я сиділа працювала й не помітила як відключилася, — бурмочу собі під носа трохи хриплим та сонним голосом.

Чую грюкіт дверей, а після веселий та бадьорий голос Саші. 

— Всім доброго ранку! Юль прекрасно виглядаєш! 

Веселий настрій хлопця викликає в мені роздратування. Ледь стримую себе аби не сказати хлопцю кілька "лагідних" слів. В горлі сухо тому пробую підвестися, щоб піти на кухню та налити собі склянку води. 

— Ай! — зойкаю від різкого  болю у нозі. 

Ліва нога затерпла настільки що я перестала її відчувати зовсім, тому намагаючись підвестись мало не підвернула її.

— Що таке!? — питає в мене переляканий Антон. — Що в тебе болить?

— Все нормально! Просто нога затерпла. І відійди ти нарешті від мене! — відштовхую хлопця рукою від себе.

Мене усе дратує. Біль в м'язах, це надмірна опіка з боку Антона, цей придуркуватий вираз обличчя Саші, це чужа мені квартира. ВСЕ! Абсолютно усе.  Обережно крехтячи як старенька я повільно встаю з дивану та розминаю спину руки та ноги. Злегка шкутильгаючи йду на кухню наливаю собі склянку води та жадібно її спустошую.

Мені приснився такий дурнуватий сон від згадки про який я ухмиляюся.

— Це ж треба було такому приснитися, — хмикаю собі під носа осушуючи вже третю за ліком склянку з водою. 

Вдосталь напившись води я повертаюся до журнального столика та починаю збирати папери. Саша повернувся до своєї кімнати, а Антон прийнявся мені допомагати.

— Мені не подобається що ти ось так допізна засиджуєшся за роботою та щей спиш сидячки поклавши голову на складені руки. Це може нашкодити здоров'ю' ще не народженого маляти, — говорить явно незадоволений Антон.

— Так ти що вагітна від Тохи? — говорить ошелешений почутим Саша. На обличчі хлопця з'являється щось на подобі усмішки. Він показує пальцем то на мене то на Антона. Потім прикладає руку до свого підборіддя та видає звук схожий на короткий смішок.

— Уяви собі, — холодно кидаю у відповідь.

— Охреніти просто! У Юльки з Тохою скоро буде дитина! А батьки уже в курсі то! А!? Оце новина! Кому скажи не повірять! 

— Сань! Я попрошу тебе тримати язика за зубами. Окей? Ми самі он тюльки но недавно дізналися й батьків поки у відомість не ставили та й взагалі нікого у відомість не ставили, — серйозно я б  навіть сказала грізно сказав другу хлопець.

— Ясно! Я могила. А вже відомо хто буди дівчинка чи хлопчик? А весілля коли? — явно переповнений емоціями та цікавістю до деталей починає сипати питаннями Сашко. 

— Весілля не буде! — впевнено заявляю я. — А про стать дитини ще зарано говорити. М! Вибачте! — відчуваю новий приступ нудоти тому швидко біжу до туалету затуляючи рот рукою. 

Одного не розумію звідки вона береться? Я з учорашнього дня майже нічого не їла. А блювати хочеться. Тепер знов у горлі першітиме пів дня й уся їжа гіркою на смак здаватиметься. Ще й спина останнім часом нити почала.

Виходжу з убиральні й відчуваю як ноги мене ледве тримають, а повіки стали такими важкими що на силу вдається розплющити очі. Різкий біль та запаморочення у голові, а після взагалі всі відчуття зникають. Навколо лише тиша та темрява і якась невагомість.

—  Лікарю ну як вона? А з дитинкою усе добре? — десь віддалено від себе чую голоси.

— Так, так з мамою та малятком усе в порядку просто невеличка втома. Та знесилення. З вагітними таке інколи стається. — чую ще чийсь голос.

У вухах шум, а в голові туман. Хочу розплющити очі та не можу. Тіло таке важке ніяк не виходить ним поворушити. Здається я знову провалююся в невагомість.

Милі мої читачі з нетерпінням чекаю вашої реакції на нову главу книги в коментарях. Буду рада відповісти вам на ваші питання в коментарях якщо вони у вас звичайно є. Ваша активність додає мені натхнення та бажання писати. Не сумуйте найцікавіше ще попереду!