Глава одинадцята. Антон

— Антоне! Мені потрібен мій ноутбук. — серйозним тоном заявляє мені Юля щойно зайшла в кімнату.

— І тобі доброго ранку! — увесь хороший настрій в момент щез щойно я побачив незадоволене обличчя дівчини. 

— Добрим ранок стане лиш тоді коли в мене у руках буде мій ноут. А доти він геть не добрий, Тошенько! — роздратовано промовила дівчина.

— Юль! Що за мухам тебе з самого ранку вкусила! — обурливо запитую я.

На годиннику показує о пів на восьму ранку, а дівчина вже чимось не задоволена. Не виспалася можливо.

— Ця муха зветь...,— дівчина різко затуляє рота рукою та біжить з кімнати. Вибігаю за нею й бачу як зачиняються двері у ванну. Й після з ванної починають долинати не дуже гарні звуки. Через хвилин десять дівчина відчиняє двері. Обличчя червоне, очі сльозяться, а зачіска пошарпана.  

— Ти як? — стурбований зовнішнім виглядом та станом здоров'я дівчини запитую. У відповідь мовчання.

 Випроставши спину дівчина підходить до однієї з шаф на кухні дістає з неї чашку та наливає собі води. Випивши дві повні чашки води дівчина підіймає на мене свій важкий погляд.

— Ти обіцяв що сьогодні ми поїдемо до мене за моїми речами. А ще мені потрібно заїхати на роботу за ноутбуком та деякими паперами, — спокійно говорить злегка охриплим голосом.

— Просто зараз хочеш їхати? — запитую не приховуючи свого невдоволення. Так я планував сьогодні поїхати з Юлею по її речі та не з самого ж ранку. 

— Так Антоне зараз! Потім в мене ще купа справ.

— Яких це ще справ? 

— Тих які тебе не стосуються.

Через пів години ми вже сиділи в моїй машині.

— Якби мене не починало нудити за кермом постійно я б поїхала на своїй машині. Тому не усміхайся так! Бісиш! — пробурчала Юля.

— Добре як скажеш! То яка в тебе там адреса? — задоволено шкірячись звертаюся до дівчини.

Юля говорить адресу й після того більше від неї слів я не чув всю дорогу до її дому. Лише перед входом у підїзд дівчина знову заговорила іте лиш для того, щоб спинити мене.

— Е! Ні!  Ти залишаєшся тут в низу. Чекати на мене в машині. Я сама підіймуся у  свою квартиру зберу потрібні мені речі та спущуся вниз. 

— На якому поверсі ти живеш? — здійнявши голову до гори оглянув новобудову швидким поглядом згори вниз.

— На 12. А  що? — запитує трошки збивати з пантелику Юля.

— А  що я не дозволю матері моєї дитини таскати важкі сумки чи валізи! Тому я підіймаюся з тобою. Хочеш ти цього чи ні! Все ходімо, — і просто таки силоміць заштовхую дівчину в під'їзд доки вона не встигла сказати щось проти. Добре що перш ніж спинити мене Юля відчинила двері в підїзд. 

Ліфтом ми підіймаємося на дванадцятий поверх будинку. Юля насупившись мовчить і нічого мені не каже, навіть тоді коли я без її дозволу проходжу в середину квартири.

— А в тебе тут досить затишно! — говорю трохи пройшовшись квартирою.

Квартира у дівчини простора. Гарно оформлений інтер'єр, та вдало підібрані до нього меблі. Як я розумію у квартирі дві кімнати одна Юлина інша гостьова ще є роздільно туалет та ванна кімната теж досить простора та світла. Кухня з невеличким столиком у кутку, великим холодильником та кухонною стінкою з широкою поверхнею для приготування їжі. Все виконано в чорно білих тонах. Всюди окрім Юдиної кімнати чисто та охайно. В Юліній кімнаті я помітив безлад та вмебльованість.  В її кімнаті багато квітів у горщиках. Є поличка з книгами яких я налічив близько п'ятидесяти. Ще помітив гірлянди, велике просторе двох спальне м'яке ліжко, шафа з речами. Хоч в кімнаті і є багато всього та загальна атмосфера мені імпонує.Те що я спочатку назвав безладом ним мені вже не здається.

— Все я готова! 

Обертаюся й бачу Юлю поруч з якою стоїть величезна валіза та на додачу велика дві великі сумки з речами.

— І ти збиралася тягти це все сама!? — шоковано запитую пробуючи підняти одну сумку яка містить в собі кілограм десять що найменше.

— Я не збиралася брати стільки всього, але якщо ти вже тут, то я вирішила...

— Взяти з собою усю шафу?   — перебиваю дівчину.

—  Це навіть не половина! — починає сміятися  з мене Юля. — До того ж тут не лише одяг, а й взуття, засоби особистої гігієни, трішки косметики. Ну і ще кілька дрібничок. І взагалі щоб ти знав ось цього всього, — вона обводить пальцем валізу з речами вистачить лише на тиждень. А потім я сподіваюся що нарешті зможу повернутися додому.

— Чим тебе мій дім не влаштовує — ображено запитую. 

— Тим що він твій! Ну все ходімо? А то нам ще в ресторан заїхати встигнути потрібно, — по діловому говорить Юля.

— Ходімо.

— Так я швиденько туди й назад, а ти чекай на мене тут! Домовились? — запитує дівчина стоячи біля машини.

— Домовились, — кидаю у відповідь та залишаюся чекати на дівчину на стоянці біля ресторану. 

Спершись на капот автівки дивлюся вперед себе. У голові порожньо, а в середині якось неспокійно. Оглядаюся по сторонах й не помічаю нічого підозрілого роблю глибокий вдих через ніс та повільний видих через рот. Помічаю дівчину що прямує в мій бік. Гарна висока струнка брюнетка в коротких шортах білого кольору та в напівпрозорій сорочці.

— Щось ти довго.

— Вибач, робота. Доки владнала всі робочі питання.

— Розумію. Ну що ж їдьмо! Нам по дорозі треба заскочити ще в одне місце це не на довго, а потім вже нарешті до мене додому. — говорю заводячи двигун машини.

— Добре. 

— Виходь! — Відчиняю дверцята з боку Юлі та подаю руку пропонуючи допомогу.

Дівчина недовірливо та все ж приймає допомогу. Вибравшись з машини дівчина оглядається навкруги.

— Куди й навіщо ти мене привіз? — запитує дівчина все ще тримаючи свою руку на моїй.

— Ходімо! — стискаю руку сильніше й тягну дівчину за собою.

— Цікава атмосфера. Та я всеодно не розумію де ми. 

— Ми в друкарні. Мені потрібно забрати деякі робочі папірці.