Глава десята. Юля

Антона не було три години. За цей час я встигла багато про що подумати та дещо зробити. 

А саме вивчити наповнення холодильника та приготувати вечерю на двох із того що знайшла. І на додачу мене тричі знудило доки готувала. 

Так останнім часом я це роблю часто. І саме під час процесу вивільнення шлунку Антон повернувся додому. 

— Все гаразд? — стурбований побаченим запитує. 

Так вигляд в мене ще той. Косметика розмазалася, волосся пошарпане. 

— Так. 

— Точно!? — миттю опиняється поруч та дивиться  в моє обличчя. 

— Точно, — тепло всміхнувшись відповідаю. 

Мені приємна його турбота. До цього швидко можна звикнути. 

— У деяких вагітних жінок так буває що постійно нудить. Це нормально не хвилюйся. 

Здається, слова мої не надто заспокоїли Антона та хлопець відступив. 

— Коли в тебе наступна консультація у лікаря? 

— Через три тижні. А навіщо тобі? — здивовано запитую. 

— Ммм! Як приємно пахне! — задоволено промовляє прямуючи в бік кухні. —  хочу з тобою піти. — Нарешті відповідає на моє питання. 

— навіщо! — ошелешена почутим запитую. 

— Хочу впевнитися що з нашою дитинкою усе в порядку,  — нібито турботливо говорить. 

Чому нібито? Не знаю. Та щось у його словах мене вкололо. В середині з'явилося якесь неприємне та гірке відчуття. Раніше до сьогодні мені не відомо. А ще в думках мене бентежить одне питання. Яке я так і не озвучую. Просто вирішую його ігнорувати та не зважати. Підходжу до столу та з милою усмішкою звертаюся до нього.

— Це паста карбонара з тертим сиром пармезан та базиліком.

— Не пам'ятаю, щоб купував щось подібне, — хмикнувши каже хлопець.

— Так не купував. У твоєму холодильнику з продуктів лише капуста, морква, та яйця є. Інше або прострочене або не їстівне. Принаймні для мене. Тому, я замовила доставку продуктів. Й приготувала для нас обід. 

— Ну судячи з аромату це щось дуже смачне!

— Щось!? Ти що ніколи не їв пасту карбонара? — шокована та здивована запитально здіймаю брови.

— Уяви собі ні! Не було такої нагоди. — Спокійно відповідає та вмощується за столом.

— Жартуєш! — кажу не вірячи його словам.

— Ні! Ну то що будемо дегустувати твоє творіння? 

Я поклала перед Антоном тарілку з карбонарою, а сама сіла навпроти й узятися до поглинання цієї смакоти. 

— Ммм! Смачно! Тепер я розумію чому твій заклад такий популярний! 

— Прийму це за комплімент! — широко усміхнувшись продовжую насолоджуватися стравою. 

Сьогодні карбонара і справді виявилася по особливому смачною. От тільки причину я зрозуміти  не можу. Все робила за звичним рецептом. 

Чи може справа не у страві? 

Струснула головою гонячи непотрібні  та безглузді думки. 

На дворі вже вечоріє. Небо затягли темні грозові хмари. Де-не-де видніється блискавка і здається я щойно почула грім. Антон сидить у вітальні та щось там робить у своєму ноутбукові. Мене ж після обіду здолала дрімота і я заснула. 

Прокинулася від сильного бажання сходити в туалет.  Потім повернулася назад у ліжко. Антон заглянув до  мене поцікавитись чи все гаразд і, чи не голодна я часом. Я сказала йому що все гаразд і я б хотіла побути на самоті. 

Лежу дивлюся то у вікно то просто на білу стелю. Концентруюся на своїх відчуттях. Намагаюся знову розібратися та вгамувати шквал та хаос в думках. 

Все якось швидко. Всього надто багато. Вагітність, Стас, Антон та дивні й не зрозумілі почуття до нього. Хоча ні. Почуття то якраз зрозумілі от тільки навряд чи взаємні та потрібні. 

Хоч моментами  здається що дуже навіть взаємні та гарантій ніяких нема. Все що тримає чоловіка. Біля мене почуття обов'язку перед ще не народженою дитиною. Не варто навіть і мріяти про щось світле та чисте між нами. 

Я завжди думала що не належати до того типу дівчат які починають шаленіти чи закохуються в хлопця якого бачили один раз у житті. Та виходить я помилялася. 

Образ Антона ще довго не йшов з моєї голови після тієї ночі. Подумки я тисячу разів прокручувала моменти коли  була з ним. Як вперше побачила, торкнулася, відчула його аромат  почула такий приємний голос, відчула його шкіру на дотик. 

Прокручувала в голові варіації іншого  розвитку подій. Якби ми не були тими ким є. Або якби не було в мене того дурнуватого принципу. Чи я б набагато пізніше дізналася хто такий Антон. Варіантів чимало. 

Думки стосовно ресторану. Я не знаю як чинити надалі. Вже не раз пересвідчилася що поки я вагітна то приготування їжу буде для мене обмежене. А це значить треба шукати собі заміну. Постійну заміну. Зараз я дуже нервова та чутлива до ароматів. Потім буду зайнята немовлям. 

Антон мав репутацію коли натякав що ресторан популярний через мої кулінарні здібності. Я багато вчилася та експериментувала аби досягти тих кулінарних висот що маю. Хоч в мене й не має зірки Мішлен та світового визнання це факту не змінює. 

Я ретельно підбирала персонал, особисто навчала кожного. Сама створювала меню його дизайн. 

Ресторан це не просто бізнес — це проєкт мого життя. І зараз від однієї думки що доведеться передати, хоч і тимчасово його в руки когось чужого. Так він буде безпосередньо під моїм керівництвом, але то не те. 

Також доведеться знайти секретаря. Самій мені тепер протипоказано займатися фінансовими питаннями ресторану. Це занадто енергозатратно та нервово. 

Відчуваю що пече в очах. Кліпаю й вже відчуваю як одна сльозинка тече по щоці. 

Це не те що я хотіла  та  змінити вже нічого не можна.