Глава восьма. Антон.

Це був один з тих вечорів закінчення якого я чекав найменше. Вперше за такий довгий час мені було затишно та комфортно поруч з кимось хто, здавалося був моєю спорідненою душею. Дивитися на те, як вона усміхається, закочує очі, поправляє неслухняне волосся. Слухати її приємний голос та відчувати її аромат. Було величезною насолодою. Здавалося б ми знаємо одне одного всього нічого якщо не брати у підрахунок шкільні роки. А я вже не можу зрозуміти як раніше жив без її присутності поруч. Мені подобалося розмовляти з нею на різні теми. 

Ми просиділи на диванчику один навпроти одного підпираючи голову рукою та сидячи боком. Вона в моїй футболці яка їй страшенно личила, я у джинсах та білій сорочці. Аж до третьої ночі! Ми сміялися розповідали різні історії зі свого чи чийогось іншого життя. Говорили як то кажуть ні про що і водночас про все на світі. Я дізнався багато цікавого про Юлине життя та цілі. З дечим я був згоден чогось не розумів, а до чогось взагалі ставився скептично. Я теж багато про що розповів дівчині. Про навчання, будинок, роботу, колишню. Яка розбила мені серце. Іона теж поділилася зі мною історією свого невдалого кохання.

Час пролетів непомітно для нас обох. Дівчина була дуже здивована побачивши на екрані телефону що вже третя ночі. Позіхнувши дівчина побажала мені солодких снів й пішла в мою кімнату спати. 

Я ж залишився тут на дивані. Лежу ніяк не можу заснути. З обличчя не сходить посмішка, а в думках лише Юля. 

Я не жартував коли пропонував їй вийти за мене хоч і сам не розумію звідки, а головне чому в мені несподівано прокинулося це бажання. Слова вилетіли як пташка з рота швидше ніж я встиг зрозуміти їх сенс. Так само як і почуття які що завдали якогось слабкого та все ж — болю. При її відмові. 

Я розумію чому дівчина не хотіла вагітніти.  Пологи дуже важкий, болючий та небезпечний процес. Так само як і після пологовий період. До цього краще за все завчасно готуватися. 

Тим паче тепер знаючи про те чим вона на даний момент захоплюється та над чим працювала її почуття цілком очікувані. Нелегко так просто кинути все коли тільки почав отримувати щось натомість. 

Виявилося що останні два роки Юля посилено займалася спортом результатом того є її прекрасне підтягнуте тіло та гнучкість. А тепер через вагітність зі спортом доведеться на деякий час попрощатись. Я бачив як сум з'являвся в її очах коли вона це говорила мені хоч на обличчі й була усмішка. Я теж би засмутився. 

Взагалі чим більше я пізнаю цю дівчину, тим більше нею захоплююся. 

За роздумами про Юлю я й не помітив як заснув. Мені нічого не снилося тому коли я прокинувся від звуку грюкає дверима то був здивований побачивши, сонце що світило своїм промінням у вікно вітальня та сліпило мені очі через незашторене вікно. 

Отямившись я встав з дивану та пройшовся квартирою. Одразу зазирнув у свою кімнату де мала ночувати Юля. 

Відчинивши двері я побачив акуратно застелене ліжко відчинене на провітрювання вікно, а підійшовши до ліжка записку що лежала на його краю. 

"Сподіваюся ненароком я тебе не розбудила. Дякую за підтримку та такий гарний вечір і теплу розмову!" 

"Юля" 

Від чогось на обличчі з'явилася легка усмішка. Я тихо хмикнув та поклав записку назад на ліжко. Взяв з шафи рушник змінний одяг і пішов у душ. 

Стук у двері. 

— Кого там принесло в суботу з ранку? — здивовано поцікавився Саша. 

— уявлення не маю. 

Йду до вхідних дверей відчиняю їх і бачу на порозі усміхнену, але знервовану Юлю. 

Дівчина намагається приховати деяку тривожність та від мене її приховати дівчині не вдалося. 

— Привіт! А я тут у гості заскочити вирішила! Ти ж не проти? — легка нервозність чується у голосі що майже почав тремтіти. Переминаючись з однієї ноги на іншу, дівчина чекає моєї відповіді. 

— Привіт. Не проти, проходь. 

Швидко дівчина перетинає поріг квартири й скинувши взуття проходить у вітальню й сідає на диван. 

— О! Юлю привіт не очікував тебе так скоро зустріти. Та й де? Тут у нашій з Тохою квартирі. Ти ж... — хлопець різко змовчав помітивши мій суворий погляд. 

— Чай? Кава? — цікавлюся у Юлі прямуючи на кухню. 

— води з лимоном. Якщо можна. 

— Можна! 

— Дякую! — кидає дівчина мені в спину. 

— Цукор класти? — запитую наливаючи у склянку лимонний сік. 

— Ні дякую. 

Дівчина забирає з моїх рук скляну з водою та надпиває. 

Складаю руки на грудях опираючись на спину пильним поглядом оглядаю дівчину з ніг до голови. Вона це помічає.

— Що!? — дивується дівчина. 

— Розказуй! — прямо наказую дівчині на що вона робить спершу злегка перелякане, схвильоване й здивоване обличчя водночас. 

— Нема чого розповідати! Що ти хочеш від мене? — досить обурливо відповіла. 

Її жести тіла та кивки головою дають зрозуміти те що дівчина чимось налякана. І розумію схоже це не тільки я. 

— Юль що сталося? — знову запитую спокійним голосом..

— Нічого все добре! Просто... — Юля вагається, але все ж таки закінчує речення. — Стас об'явився. — сказала у пів голосу відвівши очі. 

— Опа! А хто такий Стас? — запитав різко повеселівши Саша. 

— Сань! Ти здається вже кудись спізнюєшся. — глянувши на годинник багато значно усміхнувся другу. 

— Ой блін! 

Схопившись Сашко швидко покинув квартиру залишаючи нас з Юлею на одинці. 

— Ну! Розповідай давай усе! Що цього разу зробив той твій колишній? 

— Нічого. Можливо мені взагалі здалося!? 

— Юля! 

— Ти чого кричиш? Мені просто здалося що мене на машині хтось переслідує. Та я не певна на всі сто що саме так і було.

— І саме тому приїхала сюди. 

— Це якось випадково вийшло. 

— Випадково?! — перепитав голосніше ніж мав би. 

Дівчина повільно видихнула й заговорила. 

— Коротше я дві години тому виїхала з дому і дорогою помітила у дзеркалі заднього виду машину. Вона видалася мені знайомою. В середині з'явилася тривога і дивне передчуття. Покружлявши містом півтори години я й не помітила як під' їхала до твого будинку. Машину я не бачила поруч більше. Як і того хто був за кермом. І раз я вже приїхала то чому б і не заглянути в гості?