Глава четверта. Юля

— Вікторе Миколайовичу, можливо в лабораторії аналізи переплутали? — тілом пройшлася хвиля холоду, а після жару. 

— Юліє! Помилки бути не може. Ви сто відсотково вигідні... 

Вагітні, вагітні, вагітні, — ехом проноситься у голові. 

Подальші слова лікаря я майже не чую мені заклало вуха. Відчуваю як починають пекти очі через сльози які на них навертаються. Я не рухаюся. Стою мов кам'яна статуя тримаючи телефон біля вуха. В голові починається гул із думок які мене лякають. 

Я не планувала народжувати узагалі! Що робити тепер? Аборт? Але... Чорт! Як... як узагалі таке вийшло!? Ні це помилка! Точно, справжнісінька помилка! 

Руки тремтять, а в середині відчуття наче з'явився якийсь коловертень що затягує у себе все що є залишаючи після себе пустоту. 

Я не знаю скільки часу отак простояла статуєю. Просто втратила лік часу. Якось зуміла на деякий час  вгамувати себе та змусити повернутися до однокласників. Навколо шум, гам, музика, сміх, розмови, та мені вже до них байдуже. Все доноситься до вух наче через вакуум. повертаюся у клас та сідаю за стіл. Марно намагаюся створити видимість того що все гаразд. 

Нічого бляха не гаразд!

Якийсь час посидівши з опущеною головою порпаючись у власній тарілці розумію що краще мені піти додому.  Вибачаюся, прощаюся і йду. Хтось спробував вмовити залишитися показуючи своє невдоволення таким раннім рішенням піти та мені було усе одно. Єдине чого я бажала та відчувала що ось-ось це станеться це розревітися.

Повернувшись додому зазначила що всі сплять тихо заходжу у свою кімнату закриваю двері на ключ падаю на ліжко й починаю ридати в подушку. Емоції накривають з головою. Після енної кількості часу заспокоююся та впадаю в роздуми. 

І в момент коли я вже більш менш тверезо дивлюся на ситуацію мене ошелешує розуміння того що батьком цієї поки живої дитини є ніхто інший як Антон!

Сумнівів немає ніяких. До тієї ночі з Антоном сексу в мене не було вже три місяці як. А після весь свій час я присвячувала якщо не роботі, то тренуванням. Животика немає, отже строк маленький.

Чорт! Тільки цього мені ще бракувало. І як взагалі так могло вийти ми ж використовували засоби контрацепції. Хоча... Під час першого разу точно було, а ось на третій раз...

Ні... Він же не забув одягти презерватив перед тим як входити в мене в третє? Хоча між нами тоді була така пристрасть що це й не дивно.

Одне я знаю точно. Я занадто молода і ще не достатньо фінансово забезпечена, морально і фізично не готова. Я ще не здійснила усі свої плани. А найголовніше батько дитини. Що з ним робити? Сказати йому? Чи не варто? Я все одно аборт зроблю ще  не час для дитини. І взагалі роди це дуже небезпечне заняття. Хто б що не казав та не народжувати це моє право та рішення. 

Це в книжках все так гарно та чудово розказують, а в житті це просто каторга. Яка буде мене переслідувати дуже довгий час поки я не готова.  І навряд чи колись буду готова. 

Я хочу взяти дитину з дит будинку. А що!? Тим дітям теж потрібна мама. З ними треба також багато чим жертвувати приділяти багато часу, витрачати купу грошей, давати багато любові. Тільки при тому не псувати своє тіло і не страждати від токсикозу. 

Що стосується того що кажуть ніби кров не та і всяке таке інше то тих людей які це кажуть мені хочеться вдарити чимось важким по голові. Діти не винні що так сталося. Дурна погана кров. Ніби у  тих в кого є батьки кров не погана. А на те ким виросте впливає не генетика, а коло оточення. Якщо оточення погане, то і дитина може такою стати. Скільки випадків коли в пристойних сім'ях діти стають наркоманами та п'яницями. 

Я вважаю якщо хочеш дати любов дитині, то краще дати її тій кому вона потрібніша. На землі й так вже купа людей. Яких дівати нема куди навіщо ще одного народжувати. Лиш би рахувалося і родичі не чіплялися?  Ні, мені такий варіант не підходить. Їм потрібно хай самі народжують, а мене не чіпають. Я вже рішення прийняла.  

— Тобто аборт не можливий? — засмучено запитую я у лікаря.

— На жаль ні! Занадто високий ризик відкриття кровотечі ви можете не пережити аборт, — лікар говорить спокійно дивлячись мені прямо в очі в яких я помічаю іскри співчуття. Віктор Михайлович був у курсі моїх планів що до дітей. — Я вам випишу направлення які аналізи вам варто здати та зробити УЗД. А після будемо ставити вас на облік. І... Це звісно не моя справа, але я все ж хотів би у вас запитати. Ви знаєте хто батько вашої дитини? Вибачте мені, будь ласка, я не маю права про таке питати.. — Сивоволосий чоловік почав трохи панікувати та вибачатися та я лише тепло всміхнулася та відповіла.

— Знаю.

— Перепрошую що лізу не у свої справи та... 

— Не варто. Ви мене давно знаєте й не один раз виручали я знаю що для вас наче дочка тому розумію ваші переживання. Й тому можете вільно питати про те що вас тривожить. 

— Які у вас стосунки з батьком дитини? Ви з ним у відносинах чи він один з.

— Один з, та ми давно знайомі, — зітхнувши відповіла опустивши голову трохи в низ.

— Зрозуміло, — так само важко зітхнувши відповів. — Ну що ж, тоді ви йдіть вже, мабуть, здавайте аналізи, а після повертайтеся до мене я вам скажу як бути далі.

— І як чинити з батьком дитини теж? — ледь усміхнувшись запитала.

— Єдине що можу порадити це поговорити з ним. А як вам чинити вирішувати тільки вам і вашому серцю.

— Дякую і до побачення лікарю.

— До побачення Юленько.

Я вийшла з кабінету й зачиняю за собою двері.

З лікарем ми знайомі давно і я справді йому як дочка він сам так казав. Познайомилися ми в той момент коли я відчувала себе гірше нікуди й було навіть задумувалася про вкорочення свого віку. Та добрий розуміючий і на той момент ще не такий сивий чоловік став моїм спасінням. Він вислухав мою історію дав кілька порад і просто став надійним плечем підтримки та подушкою для гірких сліз. Пізніше я дізналася що він лікар. Я саме шукала нового сімейного лікаря яким він охоче погодився стати. Віктор Миколайович виручав мене безліч разів не лише з питань здоров'я і в фінансовому плані також. Часто давав цінні поради, підказки, підтримку. Підбадьорював, коли сумувала та втрачала віру в себе та свої сили, або давав пня, коли застрягала на місті. Бо знав як це для мене важливо. Загалом став мені наче батько якого ніколи не мала.