Глава третя. Антон

За Юлею зачиняються двері. А я досі перебуваю в стані шоку від новини. Що та красуня та просто неймовірно жінка від дій та стогонів якої сьогодні вночі мені рвало дах виявилася Юля. Та сама замкнута, невпевнена в собі та дивакувата дівчинка зі школи. Яку ми з однокласників постійно діставали в початкових та середніх класах. 

Чую смішок Саші та спробу щось сказати. Кидаю на нього злісний погляд та серйозним тоном наказую.

— Нікому ні слова.

Усмішка з обличчя зникає й хлопець киває. Зачиняюся у своїй кімнаті, сідаю на ліжко ховаю обличчя в долонях важко зітхаю та закриваю очі. Перед очима стоїть переляканий та шокований вираз обличчя Юлі. По ньому я одразу зрозумів що дівчина явно не рада тому, що я — це я.

Дівчина й справді дуже змінилася стала більш жіночною, привабливішою. Ось що робить з дівчиною впевненість у собі. В тому, що у Юлі вона є я впевнений на сто відсотків. Це видно в її поведінці, рухах словах, хоч їх я чув не так багато. Ну до того моменту у вітальні.

Відкидаюся назад спиною падаючи на зім'яту постіль перед очима все ще Юлін шок і разом з тим фрагменти спогадів минулої ночі. Всередині з'являється якесь неприємне відчуття образи, досади та гіркоти. Не так я уявляв сьогоднішній ранок. 

Минуло півтора місяця...

Сьогодні досить незвичайний вечір. Два дні тому я приїхав у рідне село в якому народився й виріс. Пройшовся околицями за роки моєї відсутності багато чого змінилося. Я закінчив школу після дев'ятого класу та вступив в коледж на спеціальність веб-деайнер. Через три роки за грантом полетів за кордон де й жив останні вісім років.  Там за кордоном в мене залишилися квартира та офіс в якому я працюю відтепер онлайн. За кордоном звісно добре, але дома все ж краще тому я вирішив повернутися назавжди в Україну. За кордон я буду від'їжджати хіба що у відрядження по роботі або просто на відпочинок. 

 Сьогодні в нашій школі проходить щорічний захід. А саме вечір зустрічі випускників школи на який мене запросили ще три тижні тому. Відмовитися я аж ніяк не міг, адже окрім Сашка і Юлі я більше ні з ким з наших так і не зустрівся. Навіть по приїзді в село. 

До речі що стосується тієї ситуації з Юлею і мною то я взяв з Саші слово що він мовчатиме. Сам я теж вирішив забути про ту ніч. Що до самої дівчини то тут нічого сказати не можу. З  нею ми більше не бачилися хоч я і намагався  з нею зв'язатися, все обговорити та мені ясно дали зрозуміти що не варто.

Переступаю поріг школи та оглядаю її з середини. Школа теж дуже змінилася, не тільки з середини, а і з зовні також. Виглядає більш стильною та сучасною. Коридорами як завжди бігають діти біля стін зібралися купками вчителі та вже дорослі випускники. На стінах висять рамки з фото випускних класів. Серед них знаходжу фото і нашого також. Розглядаю її з цікавість. 

Після дев'ятого третя частина класу в тому числі і я пішли далі залишаючи шкільне життя позаду, махаючи рукою в знак привітання студентському. 

В коридорі помічаю свою першу вчительку підходжу вітаюся з нею та вручаю букет квітів. Який тримав весь час у руках. З ранку спеціально з'їздив у район та купив два шикарних букети один для Валентини Іванівни (першої вчительки), другий для Ольги Миколаївни (другої класної керівнички). Кілька хвилин розмовляю з вчителькою вона дуже рада мене бачити. Прощаючись обіцяю днями зайти на чай та підіймаюся сходами на другий поверх.

— Тоха! Ти? 

— Я! — обіймаю старого другана. Який майже не змінився ззовні. — Ти Миколаївну не бачив?

— Бачив! Ходімо, вона там з усіма нашими. — Тоха заводить мене в кабінет в якому судячи з таблички на дверях збирався весь наш клас сьогодні. — Народ глянь тека кого я вам привів!?

— Ольго Миколаївно, це вам, — вручаю невисокій повненькій жіночці букет квітів. 

— Ой Тошенько дякую тобі любчику! Ай дай но на тебе гляну. Ну красень! Що ти, як? Так давно тебе не бачила! — на очі вчительки навертаються сльози. 

Далі вітаюся з усіма  дивлюся на те як хто змінився і помічаю її.

— Привіт? — протягую руку для привітання Юлі. 

— Привіт! Рада бачити, — говорить байдужим голосом та я все ж помічаю те як їй незручно бути поруч зі мною.

— Я тебе теж! Маєш гарний вигляд! Так змінилася за ці роки.

— О! Юлько це ти? Я й не впізнала одразу, багата будеш! — нізвідки з'явилася вже п'яненька та веселенька Маша. Одна з головних задир нашого класу. Вона більше всіх Юльку діставала.

— Вже, — спокійно з байдужим виразом обличчя тихим голосом відповіла Юля.

Машка схоже її відповіді не почула, бо пішла далі вітатися з всіма.

Всі посідали до столу та почали накладати собі салати, закуски, нарізку в тарілку, наливати спиртне чи сік в стакани. Я сів навпроти Юлі яка майже нічого не пробувала. За застіллям завелася розмова кожен по черзі почав розповідати як у нього життя склалося. В якийсь момент Юля виходить з-за столу з телефоном в руці. ЇЇ немає вже двадцять хвилин. Дехто з наших вже пішов танцювати дехто ще сидів за столом та переговорювався з кимось. 

Ось Юля повертається, але вже якась не така. Мені здається що вона зблідла й поведінка змінилася, вона стала наче якась загальмована. Поковирявшись трохи в тарілці дівчина підводиться та вибачившись йде додому. А ще навіть не середина вечора. 

Цікаво що в неї такого сталося?