Розділ 5

В подальші декілька місяців Соломія вже не уявляла собі дня без  телефонної розмови з Матвієм. Вони говорили про все, по декілька годин на день, а інколи і всю ніч.

За декілька місяців вони стали ближчі одне до одного. Соломія часто помічала, як Матвій уникає деяких прямих відповідей або деякі теми даються йому важко. Але дівчина намагалася не лізти прямо в лоб, захоче сам розповість. В решті їх розмови завжди були наповнені теплом і спокоєм. Особливо, після важких ночей розмова з Матвієм дарувала Соломії спокій і впевненість в завтрашньому дні.

Вони ніколи не обмінювалися фото. Спілкувалися виключно по телефону, без відеозв'язку. Соломії було цікаво, як виглядає Матвій, але вона не наважувалася попросити фото.

-Ти знаєш, мені здається, що, коли ми зустрінемося, я тебе відразу впізнаю. -якось сказала Соломія.

-Цікаво як? - гмикнув Матвій.

-По очам!

Повисла тиша.

-Я теж тебе впізнаю. Я бачу тебе щоночі у снах. - прошепотів Матвій.

І знову тиша.

Їм обом здалося, що ці зізнання були значно важливіші, ніж зізнання у коханні. І кожен боявся продовжити далі. Бо попри все, ці двоє ніколи не говорили про майбутнє, насолоджуючись тим, що мають тут і тепер.

***

Під кінець жовтня Матвій раптом перестав телефонувати і на дзвінки не відповідав. День, два, тиждень. Соломія не знаходила собі місця. Дівчина не знала, що в думати. В голові прокручувала останню розмову і намагалася зрозуміти, що не так.

-Ну, що, твій Матвій не дзвонив? - запитала Альбіна, коли подруги зустрілися пообідати.

-Ні. Вже тиждень мовчить.

-Соля, а може це на краще. Ти ж його не знаєш. Ви жодного разу не бачилися. - спробувала розрадити подруга.

-Алю, що значить не знаю. Ми 4 місяці спілкуємося. - гаркнула Соломія.

- І що? Можна роками спілкуватися і жити разом, і при цьому не знати людину. Тим паче ти сама казала, що деяких тем він уникав. Може він одружений.

- Ні, не може бути! - заперечила Соля.

-Ще як може. Чому ж він жодного разу не попросив твого фото, чи не подзвонив по відео. Мабуть, поки дружина була десь на відпочинку влаштував собі телефонний роман для зняття стресу, в тепер все. Дружина повернулася, а він завершив ваш роман.

-Ні, ні. Не вірю. Мій Матвій не такий! - зі сльозами на очах захитала головою Соломія.

-Так, подруга, ти що? Ти закохалася? - здивовано запитала Аля.

- Здається, так. І я не можу повірити, що він може мене обманути. Він не такий. Я це відчуваю. Може з ним щось трапилося. - схлипувала Соля.

-Так, Соломіє, заспокойся. Я думаю, що всю цю ситуацію треба добре обдумати. Для всього є логічне пояснення. - спробувала втішити подругу Альбіна.

-Сподіваюся…

-Слухай, давай завтра приїзди до нас. Тимур повернувся з відрядження. Був у хлопців в госпіталі, в Дніпрі. Каже, що приїде з другом. Приїзди, трохи зміниш картинку. - спробувала підбадьорити подругу Альбіна.

-Алю, не починай. Не треба мене ні з ким знайомити. В мене є Матвій і Марсик.

-Соля, не будь дитиною. Я ж не заміж тобі пропоную виходити. Просто поспілкуватися з живим, реальним хлопцем. А не примарою по телефону! - гаркнула Альбіна.

-Він не примара. Матвій реальний. Просто…

-Просто, що? Змився, коли все набридло і відчув, що ти вже на гачку. Добре, що не гірший сценарій. Міг розвести на гроші.

-Альбіно, прошу тебе, не треба. Я приїду до вас завтра. Але прошу не ображай Матвія. Ти ж його не знаєш. - здалася Соломія.

-Добре. Не буду. Але, ти його теж не зовсім знаєш. Тому не приписуй йому рис, яких в нього не має.

***

В суботу Соломія їхала до подруги в гості. Матвій досі не дзвонив. Настрою не було, але ображати подругу Соля не хотіла. Дівчину звичайно напрягало, що її знову спробують сватати, але… Можливо це шанс перевірити, що ж насправді вона відчуває до свого телефонного незнайомця. Що це? Справжні почуття, чи втеча від реальності.

-Привіт! Рада, що ти приїхала. - зустріла подругу на порозі Альбіна.

-Привіт! Тобі хіба можна відмовити? – потролила подругу Соломія.

-Ні, це й добре. Хлопці на кухні. Проходь.

Соломія зайшла до квартири і скинула пальто. Після чого пішла за Альбіною на кухню, де їх чекали чоловіки. Раптом Соломія почула голос, який долинав з кухні і її серце забилося частіше. Дівчина зблідла в голові запаморочилося.

-Соля, все добре? На тобі лиця немає! - злякалася Альбіна.

-Все… все добре… - спробувала видавити з себе Соломія.

-Пішли, тобі краще сісти.- продовжила Альбіна.

Дівчата зайшли на кухню. Тимур сидів спиною до дверей, а навпроти, під вікном, сидів його друг. Високий, статний брюнет, років 40 на вид, у військовій формі.

Соломії варто було тільки глянути йому в очі, як сльози потекли по обличчі, а губи шепотіли жадане ім'я “Матвій!”