Розділ 1

Соломія роздратована поверталася додому після досить довгого та напруженого дня. Шеф знову вирішив, що з новим проектом, ніхто не справиться, окрім Солі. Дівчині - це, звичайно, лестило, але це означало і те, що знову всі вихідні да і після робочі години доведеться витрачати на цей проєкт. Про відпустку знову можна забути.

На годиннику була майже 21.00. Добре, що зараз літо і не так темно на дворі. Перехожі не поспішаючи прогулювалися літнім вечором, хтось сидів на літніх терасах ресторанчиків та кафе. Не дивлячись на війну, люди намагалися жити нормальним життям.

У Соломії в голові роїлося купа думок про проєкт, але головне бажання було швидше прийти додому, змити з себе цей день і влягтися спати, сподіваючись на спокійну ніч.

Вдома Солю, як завжди, зустрічав рудий вусатий красень на прізвисько Марсик.

Марсик був єдиним чоловіком і житті дівчини. Коли подруги намагалися її з кимось знайомити, Соля завжди віджартовувалася: “В мене вже є мужчина, який максимум може нагадати у тапки. А це виправити значно легше, ніж розбите серце!”

Соломії було трохи за 30 і любовних романів в неї було не так багато, але всі чомусь закінчувались однаково. Після останнього такого роману, Соля зареклася когось впускати в своє серце і завела собі Марсика, вірніше він сам її знайшов. Свого рудого красунчика, дівчина підібрала малим кошеням біля під'їзду на початку війни. Мабуть, хтось викинув, коли тікав від війни. Соля не могла пройти повз маленький брудний клубочок… так в її житті з'явився Марсик. І  не ясно, хто кого насправді врятував…

-О, привіт, мій маленький! - привіталася Соля, переступивши поріг квартири.

Марсик, як завжди вибіг до своєї господарки і почав тертися об неї і муркотіти.

-Вибач, маленький, що затрималася. Як завжди шеф зі своєю роботою. Але я не з пустими руками і принесла тобі твої улюблені ласощі, зараз будемо вечеряти.

Рудий пухнастий, ніби відчув, що мова йде про смаколики і почав ще більше муркотіти і побіг до мисочки.

-Стривай, маленький. Я маю ще руки помити. Зараз буду тебе частувати.

Соля попрямувала до ванної кімнати і … вмить в її руках опинився кран… вода почала заливати підлогу.

Соломія спочатку розгубилася, а потім швидко перекрила воду. Далі почала швидко витирати воду, щоб не затопити сусідів.

Марсик тільки спостерігав за Соломією на порозі ванної, зайти і обмочити лапки він не наважувався.

-Дякую, друже, що хоч не заважаєш - з іронією в голосі сказала Соля.

Після того, як останні краплини води були витерті Соломія безпорадно всілася біля ванни і ледь не плакала. До неї підійшов Марсик і почав тертися об щоку.

-Дякую, Марсику. Ти правий, не час розкисати, треба думати, що робити. Стривай, здається, згадала. Зараз все буде! - весело підскочила Соломія і побігла за телефоном.

Марсик тільки спостерігав за дівчиною.                                              

Соля швидко знайшла потрібний контакт і нажала кнопку виклику.

-Привіт, Альбінко. Вибач, що пізно, але тут така справа. В мене зламався кран у ванній кімнаті, а сантехніки вже не працюють. Ти розповідала, що нещодавно викликала майстра “Чоловік на годину” і була задоволена результатом. В тебе ще залишилися контакти?- швидко видала всю інформацію Соломія.

-Привіт, Солька. Все ок. Ти ж знаєш, ми ще не влягалися в такий час. Так, звичайно. Зараз надішлю. Класний майстер, звати Матвій. Раджу. І не тільки на годину. - з ноткою підколювання повідомила подруга.

-Так, Альбінко, не починай. Мені ніхто не потрібен. Нам з Марсиком добре вдвох.

-Тю, так чого ж твій Марсик, тобі кран не поремонтує? - з сарказмом сказала Альбіна.

Соля хотіла щось гостре відповісти Альбіні, але згадала, що чоловік подруги волонтер і його досить часто не буває вдома, крім того сил сперечатися не було, тому дівчина тільки і змогла видавити з себе:

-Алю, то ти даси мені номер чи як?

-Ок, подруго. Зараз скину на Viber. Тримайся.

Через пару хвилин і справді Альбіна надіслала контакт Матвія. Соломія відразу набрала номер. Пару гудків і на тому кінці проводу почулося чоловіче “Алло”.

-Доброго вечора, Матвію. Вибачте, що пізно. У мене зламався кран у ванній кімнаті, Ви б не могли приїхати і полагодити. За пізній виклик я готова доплатити. - на одному подиху відтараторила Соломія.

-Що??? Ви знущаєтеся???

Почувся просто рев у трубку, а потім гудки…

Соломія аж отетеріла. Що вона такого сказала? Так виклик пізній, але готова доплатити. Чому така реакція? І дівчина вирішила ще раз набрати майстра. Знову гудки… з'єднання:

-Алло, Матвію, не кидайте слухавку. Назвіть Вашу ціну, я все заплачу - ледь не ридаючи випалила Соломія.

-Да Ви точно знущаєтесь! Йдіть до біса! Знову почувся крик і гудки…

Соломія сіла на ліжко і почала плакати.

-Так що ж сьогодні за день такий? Чому на мене кричати? Що я маю зараз робити?..

Ці питання дівчина повторила кілька разів, поки не відчула, як біля ніг почав топтатися її рудий вусань і голосно муркотіти.