Чому життя таке не справедливе,
Чому складаю рими не правдиві,
Чому я хочу діалоги ,
Але пишу ті кляті монологи.
Чому в людей немає щастя на землі,
Бо хтось зарано лізе до петлі.
Чому самотність не злізає з струн?
Бо ти сховався у безмежний мур.
Живеш ти досі казочками ,
Які вже заросли сумними колючками.
Хоч кажеш ти -в душі я вже помер,
Та серце може підкорити тисячі систем.
До поки люди дивляться на зорі ,
Хтось бореться за власну волю.
До поки страх блукає серед вас,
То доти тратете ви свій безцінний час.
Змирись, король чи пішка ,ти у цій реальній грі,
Але всі ми будем однаково в землі.
Не те щоб мудрий я поет,
Та душу я віддав у цей портрет.
Відредаговано: 08.01.2024