Розділ 15

— Ось так — переплутали, і все. Це сталося випадково. Ніхто з нас раніше не бачив дружину того мудака. А тут приїхали дві красуні. За віком вони цілком підходили до тих, на яких очікували.

Ян втрачав залишки терпіння. У нього навіть кулаки засвербіли від передчуття зустрічі з носом «голлівудиша».

— Я — не твоя фанатка, щоб стежити за пересуваннями кумира, нишпорячи у численних соцмережах. Подробицями краще поділися. А то суцільні, «ми», «вони» й «ті».

— А міг би й поцікавитися життям брата, його успіхами, хоча б задля різноманітності. Все ж родич, як не крути.

— Мені тітка Ніна розповість, як та й що. Баки мені не забивай, ти ж мужик, врешті-решт. Можеш викласти голісіньку правду, чи ні?

— Кожен справжній чоловік бажає голісіньку, та нехай вже. Лані не розкажеш?

— Обіцяти не можу.

— Тоді я краще помовчу.

— Гаразд, шантажист нещасний. Розповім тільки у самому крайньому випадку.

— Катрусю, принеси нам кави, — натиснувши кнопку, попросив секретарку Тихон. — Гаразд, вважай, що переконав. Загалом так: у мене є друг в Каталонії. Антоніо його звуть. Якось ми знімалися із ним в одній кінокартині. Скажу тобі, ризиковане було фільмування!

— Дівчатам будеш про це розповідати. Так що Антоніо? Він тут яким боком?

— Зануда ти, брате. Навіть не знаю, за що тебе баби люблять.

— Я теж не здогадуюся. Продовжуй, не тушуйся.

— У Антоніо є сестра. Звуть її Розою. Скажу тобі, вона — справжня красуня. Не така, як Лана, але подивитися є на що. Ми з нею познайомилися і, сам розумієш... У ліжку — вогонь!

— Не хочу чути подробиці. Роза — що із нею?

— Роман наш був недовгий, за одне літо почався та скінчився, але розлучилися ми з Розою друзями. З того часу я відпочивав тільки у їхньому з Антоніо будинку. Там спокійно, море, приємні люди, немає усіх цих вересків з вимаганням спільного селфі… Ну, ти уявляєш. Приблизно. А ще Роза тримає поруч з пляжем крамничку.

— Яке відношення усі ці дурниці  мають до нашої справи?

— Хіба Лана — твоя справа?

Тут брат його упіймав.

— Тепер Світлана працює на мене, а ти — мій брат. Нехай ти й дорослий хлопчик, і навіть старший за мене, та твої непродумані вчинки іноді дуже сильно впливають на сім'ю.

— От тільки не треба усе це! Що там на вас впливає? Так, Лану шкода. Я готовий особисто перед нею вибачитися, і не тільки вибачитися, але все інше — тільки твої домисли. Дівчина отримала непогану роботу. А репутація... Якщо тільки вона не заміжня... До речі, в Іспанії Світлана сказала, що вільна. Можливо, все ж ні, і тому вона пручалася і продовжує це робити? У неї хтось є? Чоловік? Коханець?

Колот скрипнув зубами.

— Тут тобі не Америка, де кожен за себе. Невже совість не мучить?

— Так заміжня, чи ні?

— Ні. Продовжуй розповідати про Розу свою.

— Про Розу, так про Розу. Поруч із пляжем один із наших, як я тепер розумію, з консульства, придбав будинок і мимохідь задурив Розі голову. Думаю, вона сподівалася, що Іван візьме її заміж, але той, коли дізнався, що коханка завагітніла, негайно зізнався, що вже одружений і навіть має дорослу доньку. Роза носила до нього немовля, сподіваючись, що в Іванові прокинуться батьківські почуття. А він навіть розмовляти не забажав.

— Покидьок який.

— Ото ж бо й воно! Ми всі так само подумали — я, Антоніо і, особливо, Роза. Вона дуже довго чекала нагоди, коли зможе помститися. Горда іспанка, що з неї взяти. І тут через три роки на пляжі з'являється Лана з дівчиськом, видаючи її за сестру.

— Так вона і є її сестра.

— Та хто ж знав?

— А запитати слів забракло?

— Послухай, я намагався розпитати старшу із них, потім молодшу, але вони якось не надто поспішали ділитися відомостями. Ані тобі прізвища, ані звідки прибули...

Це було дуже схоже на Лану. Обережнішої жінки Колот ніколи не зустрічав. Як не намагався втягнути її в якусь цікаву і навіть іноді безпечну авантюру, жодного разу не вдалося. Хоча ні, на дещо заради нього вона зважилася, ось тільки він це вчасно не оцінив.

— Незнайомим жінкам потрібно ставити прямі запитання, щоб не налякати. До прикладу: «Дружина ви тому Іванові, чи як там його, чи не дружина?» Не кожна готова розповідати про себе подробиці при першій же зустрічі, а ще падати в обійми до першого ліпшого красунчика.

— А чому ти вирішив, що Лана не впала? Чи вже спробував залицятися, а вона відмовила?

Ян знову відчув примітивне бажання згладити природні опуклості на обличчі суперника. Та, зрештою, він, Ян, братові як раз і не суперник. Як же все це його дратувало!

— По-перше, ти сам трохи раніше натякнув, що вона опиралася, а по друге… Слухай, я не збираюся обговорювати особисте життя Світлани. Мені потрібна правда.

— Правда? Добре. Роза вирішила, що з'явилася дружина Івана, попросила якось затягнути її до крамниці, щоб Антоніо міг зробити фотографії дівчини у купальнику для реклами. Відверто кажучи, то я заледве вмовив її вдягнути його. Одразу видно, що дівчина вона пристойна. Але Роза та Антоніо тоді були мені ближчі. Коротше, я навіть не знаю, чи встиг мій друзяка сфотографувати її у крамниці... Слухай, вона в купальнику — бомба! Ходяча спокуса.