Розділ 12

Дивно, але у діагностичному центрі виявилося досить багато роботи для спеціаліста її профілю. І чим глибше Світлана занурювалася у справи, тим, здавалось, більш значні перспективи відкривалися перед фірмою, де вона тепер працювала, а відповідно й перед Ланою також.

Першим її завданням стало «обличчя» Медвіту — його сайт. Ян хотів, щоб на ньому було декілька мовних версій. Це дозволило б розширити коло потенційних клієнтів, адже саме бізнес — невіддільна та рушійна частина приватного медичного центру. Державні структури у разі чого не подбають і не прикриють тили подібних закладів. Їм би муніципальні установи та наукові центри забезпечити стало сил та засобів.

Толік, головний програміст Медвіту, рудий веснянкуватий хлопець, дуже швидко оптимізував спільну працю: присунув свій стіл з комп'ютером до столу Лани, за яким двом було затісно, і консультував її з усіх виниклих запитань. Як з'ясувалося, цей хлопець розбирався у більшості процесів, що відбувалися в діагностичному центрі. Програмне забезпечення всієї техніки, включаючи камери стеження при вході, автоматизований облік пацієнтів і результатів діагностичних процедур і, звичайно ж, сам сайт — крім безпосереднього спілкування з користувачами, все це було на Толікових далеко не кремезних плечах.

А ще цей парубок постійно базікав, і Світлана дуже швидко довідалась, що Толік був вегетаріанцем, любив бігати будь-якої пори року, знімав невеличку та затишну квартиру недалеко від Медвіту, збирав на власну і придивлявся до дівчат. У п'ятницю, після дня спільної роботи, хлопець цілком серйозно поцікавився, чи є у Світлани наречений. На резонне запитання дівчини «А що?» він так само розсудливо зауважив, що вона цілком підійшла б йому для сімейного життя. Різниця в вісім років його абсолютно не бентежила.

Лані вдалося втриматися від посмішки, коли вона відповіла, що поки не планує ніяких відносин: ані тимчасових, ані серйозних. Тоді Толік кивнув і повідомив, що зачекає. А потім, ніби й не було цієї розмови, продовжив пошук в мережі якогось штекера для дуже сучасного ультразвукового апарату, який натомість зламався.

Попри зайнятість, часом Світлана помічала, як коридорами пробігав Ян, щось вирішуючи безпосередньо на місці або телефоном. Іноді вона не могла втриматися і проводжала його поглядом, виправдовуючи свою поведінку тим, що той, як і раніше — один із найпривабливіших чоловіків, які траплялися на її шляху.

У перший робочий день Колот познайомив її з тими, з ким Лані насамперед належало мати справу, пояснив, чому фірма шукала перекладача, і наче забув про існування нової співробітниці. Дівчина вмовляла себе, що це тільки на краще, нагадувала собі, що Ян одружується, але нічого не могла вдіяти зі своїм смутком, власне, як і з його причиною. Про останню дівчина намагалася не думати. Іноді це вдавалося, та здебільшого — ні.

У неділю Світлана дозріла для розмови із сестрою. Ось тільки про головну причину переходу на іншу роботу вона промовчала.

Юлька ще встигне розчаруватися в людях. Нехай поки може, насолоджується новими враженнями й здобуває нових друзів. Всупереч товариському характеру, подруг у дівчинки було не так вже й багато. Часті переїзди стали тому причиною, чи примітивна людська заздрість до дочки дипломата, було не так вже й важливо.

На жаль, різниця у віці не дозволяла Лані стати для Юльки подругою повною мірою, але вона намагалася, як могла. До того ж у її відношенні до сестри було дуже багато справжніх материнських почуттів. Тому Світлана і не хотіла турбувати дівчинку власними проблемами. Вона мала сумнів, що вони коли-небудь знову зустрінуть Розу, Антоніо і Тихона.

«Тихоне-Тихоне, адже ж ти обіцяв, але не виконав».

На щастя, Юльку одразу зацікавила нова робота сестри. Більш того, дівчина швиденько напросилася в гості. Саме так вона і сказала, а Лана потім залишок вечора думала над тим, чи справді можна називати роботу домівкою. Адже в гості ходять тільки до когось додому, хіба ні?

У понеділок Світлані було вже не до непотрібних роздумів. На дівчину чекала робота. Дуже багато роботи. На її робочому столі вже стола порція міцної кави з автомата. Лана одразу відкинула думку, що це Катя постачає співробітникам допінг. Тоді хто?

Поки Світлана намагалася придумати, хто міг про неї подбати, з'явився Толік і повідомив, що кава цього разу не дуже, тому наступного він купить її в іншому місці.

Посміхнувшись і подякувавши сусідові по робочому місцю, Лана раптом засмутилася. Згадала про учорашню розмову з цим хлопцем, його пропозицію, а потім швиденько включила комп'ютер та відкрила сайт. Розгорнула словники та зайнялася справою. Намагалася зробити якомога більше, адже вона не знала, як довго затримається тут.

Іноді дівчина відчувала на собі чийсь погляд, проте, коли підіймала очі, цей хтось встигав зникнути. Швидше за все це були нечисленні представники зацікавленого медперсоналу, що пробігали повз прозорі двері кабінету, де вони з Толіком працювали, наче справжні трудоголіки. Однак Світлані хотілося вірити, що серед них був і Ян. Вона розуміла, що це — непослідовне і суперечливе бажання, але аналізувати його, Світлана, на щастя, не мала часу.

У якийсь момент Толік запропонував їй разом пообідати в якомусь кафе поблизу, але Лані надто вже хотілося завершити переклад однієї з численних колонок, і вона відмовилася. Нічого із нею не станеться. На випадок цейтноту у Світланиній сумці завжди лежав шоколадний батончик.