Розділ 8

Юля, як зазвичай, спізнювалася на заняття, тому вона швиденько, навстоячки, випила чашку солодкої кави, схопила джинсовий рюкзак з індіанськими мотивами, чмокнула сестру у щоку і помчала на пари. Світлана замкнула за непосидою двері та вирушила прибирати їжу до холодильника.

Вона так і не повідомила Юльці про своє звільнення зі школи. Вирішила, що зробить це після того, як влаштується на нову роботу. Відверто кажучи, розмовляти на подібну тему не хотілося зовсім, але Лана не могла приховувати причину і наслідки вічно. Та й сестра вже давно не маленька, повинна зрозуміти, що та до чого. До того ж вона була присутньою при всіх тих злощасних подіях у Каталонії та бачила, як насправді все відбувалося. Хто ж знав, що неприємності не залишаться на березі лазурного моря?

Відтягувала Світлана розмову ще й тому, що їй було по-справжньому соромно. Начебто і не зробила вона нічого поганого, не оголювалася заради сумнівних знайомств, та й на самому сайті не реєструвалася — навіть не поцікавилася його назвою. Але паскудненьке, нечисте почуття від усього цього залишилося.

Поглянувши на старий настінний годинник, Лана раптом зрозуміла, що й сама вже спізнюється. Вчора з чергового відрядження зателефонував батько і повідомив, що на неї чекають у Медвіті для співбесіди сьогодні о десятій ранку. На збори та на дорогу залишалося тільки півтори години, а вона ще досі у домашньому халаті.

З інтернету дівчина дізналася координати офісу, почитала про спектр процедур, які надає досить молода, проте вже відома компанія на ринку медичних діагностичних послуг. Лана чула про неї мало тільки тому, що досі користувалася порадами спочатку дільничного, а потім сімейного лікаря. Завдяки відмінному здоров'ю в лікарнях вона бувала тільки задля того, щоб провідати знайомих. А тут — приватний діагностичний центр. Що ж, і там працюють люди.

Вона встигла. У призначений час Світлана вже сиділа на дивані в приймальні, де молоденька секретарка щось виглядала у комп'ютері. Лана муляла очима двері, звідкіля мала з'явитися чергова директорка, але цього разу не школи. Окрім вхідних, в приймальні виднілися ще двоє дверей: одні з табличкою «Жупан Н.В.», а другі без нічого. Гола дошка з ручкою.

Лані потрібно було в перші — до Ніни Вікторівни. Цікаво, яка ж із себе директорка приватного центру? Досі Світлана не знала жодної. А ще непогано було б знати, чи домовлявся батько за дочку особисто з Жупан Н.В. чи через посередника?

Коли в приймальню буквально влетіла невисокого зросту блондинка в барвистому брючному костюмі та стильних туфлях на високих підборах, Світлані навіть в голову не прийшло, що перед нею саме та, кого вона з таким нетерпінням очікувала. Однак яскраві блакитні очі, що зупинилися на її обличчі, змусили дівчину підскочити з місця.

— Добридень! — життєрадісно вигукнула жінка. — Ви ж дочка Марка, вірно?

Мабуть, вони з батьком знайомі досить добре, якщо кличуть один одного на ім’я.

— Саме так. Вітаю, Ніно Вікторівно.

— Ох, вже ці мені по батькові! Називайте мене краще Ніною. Ви ж не моя студентка, врешті-решт, — весело зауважила директорка, і Світлана негайно перестала хвилюватися. — Катрусю, зроби нам кави, а то у мене ще лекція сьогодні. Я заскочила буквально на двадцять хвилин, — звернулася Ніна Вікторівна до секретарки та відчинила двері свого кабінету: — Ласкаво прошу, красуне.

Трохи зніяковівши від настільки привітної зустрічі, Світлана увійшла до просторого світлого кабінету, більше схожого на квітник. Усілякі рідкісні та просто красиві квітучі багаторічники стояли всюди, де виявилося вільне місце. Орхідеї, гібіскуси, спатифіллум, лимонне дерево — чого тут тільки не було. Мабуть, лише стіл і диван залишилися недоторканими. Поза всяким сумнівом, Ніна Вікторівна обожнювала фарби — яскраві й життєрадісні.

Згадавши, що у неї є лише двадцять хвилин для аудієнції, а може й ще менше, Лана дістала з теки резюме і поклала на робочий стіл.

— Тут можна трохи почитати про мене, — повідомила сором’язливо. Вона не вказала, з якої причини звільнена зі школи, і поки що не вирішила, чи варто розповідати про неподобство цій неординарній жінці.

— Чудово! — в черговий раз вигукнула Ніна Вікторівна і засунула аркуш паперу до шухляди. — Лано, давайте відверто. Для мене рекомендація Марка переважує усі доводи, які існують в цьому або можливому паралельному світі. Він за вас поручився, і цього цілком достатньо. До речі, ви дуже на нього схожі.

— Спасибі. — Це був справжній комплімент. Марко Смаль досі вважався одним з найвродливіших акторів. — Як давно ви знайомі з моїм батьком?

Запитала і засумнівалася, чи тактовно вчинила, але, здається, Ніну Вікторівну було важко чимось збентежити.

— Тисячу років! — розсміялася жінка. — Сідайте. В ногах правди немає. Ми ж не на зібранні, де доводиться пити і їсти стоячи. Це страшенно незручно, як гадаєте?

— Мабуть, — погодилася Світлана, влаштовуючись на краєчку дивана.

Тисячу років? Але ж Ніна Вікторівна не може бути тією самою, через яку... Ні, батько не направив би дочку до своєї тацею Катя і поставила його на стіл.

— Спасибі, дорогенька, — подякувала їй Ніна Вікторівна, а секретарка з помітною цікавістю зиркнула на Лану і мовчки вийшла з кабінету. Директорка сама подала Лані чашку з кавою. Це була вже друга її порція за ранок — занадто багато для такого короткого періоду. Але ж не відмовляти у такій дрібниці жінці, від якої залежить її працевлаштування? — З Марком ми познайомилися на дебютній виставі мого сина. Мій хлопчик навчався у справжнього метра. Це я про вашого батька, Світланко. Тоді я ще не знала, що синочок поїде робити кар'єру до Голлівуду. Я відмовляла його, навіть плакала, уявляєте? Але хто ж слухає батьків? А там все дуже складно: конкуренція, ролі переважно другого плану, вдома тільки наїздами... — Директорка зітхнула, але одразу знову посміхнулася. — Втім, живий-здоровий, і Слава Богу. Однак все це вам не надто цікаво. А ось із Марком ми подружилися. Обидва вільні й закохані у театр. — Ніна Вікторівна сьорбнула каву, а Лана вже й не знала, чого очікувати від продовження. Добре, що до часу знайомства батька і Ніни Вікторівни мама, швидше за все, вже була заміжня вдруге. — Ви не подумайте нічого такого, Світланко. Ми просто товаришуємо, телефонуємо один одному, щоб побалакати про усіляке наболіле. Всім іноді хочеться поспілкуватися з кимось близьким по духу. Марк знімається і викладає в театральному, я ж керую кафедрою в медичному, а тут... Тут я лише номінальний директор.