Розділ 6

Якщо після повернення додому Світлана все ще сердилася і переживала через те, що сталося на пляжі у Каталонії, то початку навчального року спогади про неприємний випадок поступово ніби зблякли, та й часу згадувати про усілякі дурниці та дивні, ба більше – неприємні розіграші не залишилося. Кожен навчальний рік – це немов нова сторінка життя, принаймні, для вчителів і учнів так однозначно.

Невгамовна Юлька з головою занурилася в підручники й нові знайомства з викладачами та однокурсниками, а додому прибігала лише задля того, щоб переночувати та іноді перекусити. Світлана, звичайно ж, про сестру турбувалася, але, згадуючи власний вступ у доросле життя, не надто лізла до неї з настановами. Нехай сестра ліпше сама прийде за порадою, якщо виникнуть запитання. Це її ще дитяче «Я вже доросла» кожен переживає особисто і по-своєму. В домашньому холодильнику завжди лежала готова до розігріву їжа, тому тільки від бажання або можливостей самої Юльки залежало, коли й де вона снідатиме, обідатиме та вечерятиме.

У Світлани теж почалися трудові будні – шкільні: уроки, конспекти, перевірка домашніх завдань…  До того ж дівчині вперше доручили класне керівництво. Зазвичай вчителям іноземних мов таку важливу справу не довіряли, проте цього року для них зробили виняток. Занадто багато учнів прийшло з початкової школи – дався взнаки бебі-бум приблизно десятирічної давності, і досвідчених класних керівників на всі класи не вистачило.

Збираючись на перші у житті батьківські збори, Світлана розхвилювалася не на жарт. Одна справа – спілкуватися з дітьми та окремими відповідальними матусями чи, значно рідше, татусями, та зовсім інша – з підозріливими батьками, що з'явилися уважно роздивитися і розпитати класну даму, щоб дізнатися, чи гідна вона виховувати їхнє дорогоцінне чадо. У поглядах присутніх читалося: «Нумо, поглянемо, що ти вмієш, пані вчителько? Досвід няні-гувернантки хоча б якийсь маєш?»

Світлана не наважилася оголошувати, що власних дітей вона не має, як, зрештою, й чоловіка, і зробила наголос тільки на своєму стажі – п'яти роках роботи вчителем англійської у школі. Після цього вона почала знайомитися з батьками. Повільно, щоб не помилитися і ненароком когось не образити, називала ім'я і прізвище учнів п'ятого - Г класу відповідно до журналу і просила батька або матусю відгукнутися.

Спочатку все відбувалося мирно і навіть чинно. Батьки підіймали руки або кричали «я» чи «є». Зрештою, й приводів для з'ясування відносин у присутніх поки що не було – заняття почалися лише три дні тому. Лана навіть трохи розслабилася і посміхнулася, дипломатично відповідаючи на дурнуватий жарт одного з батьків. Тому те, що сталося далі, виявилося для неї справжнім потрясінням.

– Послухайте-но, вчителько, а я вас знаю! – несподівано вигукнув кремезний чоловік з другої парти в правому ряду. – Точно знаю! Ви ж Лана. Вірно?

Дівчина від здивування моргнула і поправила:

– Світлана Марківна я.

– Прикольно, – зауважив чоловік. – А мене ви часом не пам'ятаєте? Ми ще фотками з вами обмінялися. Це в серпні було. Я – Вадим. Спілкувався з вами на сайті знайомств. Англійською, між іншим. Навіть подумати не міг, що ви звідси – місцевого виробництва. Все ж наші дівки крутіші за всіх. Шкода, що ви обліковий запис свій видалили. Але я фоточку все ж приберіг.

Фоточку?!

У Лани перехопило подих. Вона точно вперше у житті бачила цього чоловіка. І взагалі, про який сайт знайомств йшлося? Світлана ніколи б не наважилася на такий крок. Та й нерозумно знайомитися через якийсь сайт. У неї навіть на фейсбуці практично порожня сторінка. Юлька часом постить туди якісь нешкідливі картинки та світлини.

Але, здається, цей чоловік точно впевнений, що знайомий з нею, Світланою. Можливо, то був хтось, лише трохи схожий? Зовнішність у неї цілком пересічна. Принаймні, Лана звикла так вважати.

– Впевнена, що ви помилилися, – відповіла вона якомога спокійніше, хоча всередині все клекотіло. Навіть шлунок розболівся.

– Геннадію, який ще сайт? – обурилася жінка, що сиділа поруч з цікавим чоловіком, який розглядав Світлану вже зовсім іншим поглядом – хтивим.

– Тебе це більше не стосується, Зою, – відмахнувся він від жінки, немов від настирливої ​​мухи. – Ми вже рік як розлучені.

– Але живемо в одній квартирі, збоченцю. А якщо Мишко побачить? Ти про дитину подумав? До речі, – повернулася вона до Лані. – Хіба вчительці дозволено спілкуватися у чатах сайтів знайомств? Там, напевно, фотографії дуже далекі від пристойних.

– Ще які фотографії! – весело зауважив Геннадій. – Там тааакий купальник!

Купальник? Як же так? Але ж Тихон обіцяв! Нікому не можна довіряти. Нікому!

Світлані стало недобре. Від сорому зашарілося обличчя, а ноги зрадницьки підгиналися. Їй довелося сісти на стільця. Голос тремтів, коли дівчина промовляла:

– Я не розміщувала свої світлини на сайтах. На жодних. Я взагалі не відвідую подібні ресурси!

– Та не червонійте ви так, Лано! Ви ж вродлива жінка. У вас там купа шанувальників була. Напевно, вибрали собі когось? Тоді чому все ще тут? Невже багатій якийсь закордонний не клюнув?

Лана дивилася на чоловіка тільки тому, що побоювалася поглянути на когось іншого і побачити насмішку або ще гірше – презирство. Чому все це сталося саме із нею? Чим вона так завинила?