Розділ 4

Крамничка виявилася маленькою, але колоритною. Ошатно прикрашена вітрина тішила фарбами та оригінально розміщеними товарами – пляжними та етнічними, над дверима мелодійно дзеленчали дзвіночки, а інтер’єр швидше нагадував затишну квартиру чи крамничку антиквару, де на вішаках, полицях, комоді, серванті й навіть зручних стільцях розмістили товари, необхідні для пляжного відпочинку, та різноманітні сувеніри. Наче хтось розклав їх задля порівняння та вибору. У старовинній шафі з численними полицями стояли та лежали різноманітні фігурки та віяла ймовірно ручної роботи.

Назустріч трійці гостей вийшла господиня крамнички в легких штанах і шовковій блузі. При світлі дня Світлана переконалася, що жінка ця насправді дуже вродлива. Роза широко посміхалася, вітаючи їх незнайомою говіркою, а Тихон повідомив, що це – каталонська мова, і він із задоволенням перекладе все, що присутні набалакають.

Поки сестри розглядали товари – жодна жінка не встояла б перед барвистою натуральною красою, Роза принесла тацю з чайним сервізом і поклала на крихітний різьблений столик біля вікна. Несподівано з відчинених дверей вибігла на вигляд трирічна дівчинка, але Роза швидко підхопила її на руки та віднесла кудись вглиб будинку.

Дочка Рози? Гарнюня, і чомусь білява. Може вдалася до тата? Світлана одразу поглянула на Тихона – той спостерігав за нею, а не за дівчинкою. Втім, яка різниця, хто батько дитини Рози? Лані не було до цього діла.

Все, що відбувалось, виглядало цілком природно і навіть гармонійно. Присутні привітно розмовляли, та навіть жартували, але Світлана частенько ловила на собі й особливо на Юльці похмурі погляди господині крамниці. Вирішивши, що прийшов час перейти до справи, Лана звернулася до Тихона, що зручно розмістився у вільному кріслі:

– Так що потрібно Розі? Купувати ми нічого не збираємося.

Тихон перевів жінці питання, і та защебетала щось швидко та емоційно.

– Роза просить вас приміряти купальник з нової колекції.

– Приміряти? – Що за дивні захцянки? – А вона сама, що, не може?

– Роза каже, що у вас дуже гарна фігура. Вчора вона бачила вас на пляжі. Та й з боку товар краще видно.

– Що з того? Мені не потрібен ще один купальник. Та й відлітати нам звідси скоро.

Почувши відповідь, Роза знову заговорила, розмахуючи руками. Світлана вже не знала, як реагувати. Що тут відбувалося взагалі?

– Вам же ж нескладно, – спокійно, навіть примирливо зауважив Тихон. – Усі жінки полюбляють покрасуватися.

– Не всі, – зауважила Світлана. Все це почало її дратувати.

– Ланусю, одягни. Тобі ж дійсно неважко, – пристрибала з дальнього закутка Юлька. – Покажіть нам його. – Роза негайно витягнула звідкілясь вішалку з річчю, що переливалася стриманим блакитним градієнтом. – Бачиш, яка краса! Шкода тільки, що майже закритий. Я б сама приміряла. Ну ж бо, Світланко, одягни! Я теж хочу подивитися. Сестрі пасуватиме цей колір, правда ж, Тихоне?

– Упевнений, – погодився чоловік, оглянувши Лану загадковим поглядом.

Дівчина не розуміла, навіщо стільки клопотів, але й коли її благали, терпіти не могла. До того ж це – усього лише купальник.

Вона мовчки взяла майже невагому річ і увійшла в примірювальну кабінку. Переодягнувшись, оглянула себе в дзеркалі. Розмір підійшов їй ідеально. Купальник вважався закритим, але виріз спереду був досить глибоким, щоб частина грудей залишалася на виду, а з боків він оголював ноги майже до талії. Проте загалом...

Світлана сподобалася собі в цій по-справжньому красивій речі. Вона розпустила зібране у вузол волосся – і те хвилею впало на відверто оголену спину, а потім відвела убік шторку.

Пролунало захоплене «Ого!», а потім усі заговорили, причому одночасно, і було важко розібрати слова. Крім того, в приміщенні з'явився ще один чоловік: на вигляд – класичний іспанець, причому дуже вродливий. А ще схожий на Розу. Родич? Навіщо йому фотоапарат? І чому він націлив його на неї? Скільки ж кадрів встиг зробити?!

Лана негайно прикрилася частиною шторки.

– Що все це означає? Для чого він мене фотографує? Я не давала на такі дії свого дозволу.

Роза щось забелькотала, і Тихон підійшов до Лани.

– Вони просять лише про одну світлину. Для реклами. Тобі дійсно дуже пасує ця річ.

Реклама? Тільки цього їй і не вистачало!

– Припускаю, що пасує. Але я – не модель, і не хочу, щоб всі мене розглядали. Зрештою, будь-яка місцева жителька може сфотографуватися замість мене.

– Але ви не іспанка. Роза хоче, щоб реклама виглядала, наче брендова. Вона подарує вам цей купальник. А Антоніо, брат Рози, заплатить вам за світлину непогані гроші. Роза віддала чималі кошти за цю партію товару і хоче її вигідно продати. Погоджуйтеся, це ж лише розвага.

У блакитних очах було стільки доброзичливої симпатії, що Світлана відчула себе невдячною і навіть стервезною. Адже це така дрібниця. Яка ймовірність того, що в цю крамницю забреде хтось знайомий? Мізерна. І все ж…

– Я не вмію позувати. І мені все це не до душі.

– Ланусю, ну що за забобони! – вигукнула Юлька і з захопленням погладила приємну на дотик тканину. – На пляжі тебе може сфоткати будь-хто, і ти навіть не дізнаєшся. А тут можна хорошим людям допомогти й купальник на халяву заробити. Я б на твоєму місці навіть не думала.