Розділ 7

— І після цього ти перестав лаятись? — Ямпольський уважно оглянув Бориса, а потім звів очі до стелі. — Боря, ти нормальний? Ні, саме рішення правильне, але повірити циганці!

— Бачив би ти цю циганку, — буркнув Навроцький — а краще послухав би.

Арсен з Борисом зустрілися у клубі, у Навроцького дружина з дочкою поїхали на відпочинок, і вони планували обговорити деталі майбутньої угоди.

Навроцький керував власним модельним агентством «Elit Models Lux», яке Арсен збирався у нього викупити і приєднати до нещодавно придбаного медійного холдингу. З Борисом він планував розрахуватися акціями холдингу. Власне, це вони якраз і збиралися обговорити.

Борьку Арсен знав ще зі студентських часів, їх не можна було назвати друзями, скоріше, добрими знайомими. Одного разу Навроцький потрапив в історію, пов'язану з контрабандою антикваріату. Навіть не стільки він сам, скільки його дружина Софія. Ямпольський йому допоміг, ось і склалися з тих пір відносини.

Чоловіки сиділи у віп-зоні над танцполом, Борис стверджував, що там гарний огляд. Ще кращий огляд давали екрани, які висіли по периметру, на них танцюючих можна було розгледіти детальніше.

Навроцький видивлявся в натовпі «форматних», за його висловом, дівчат. Якщо такі знаходились, їм робилися цікаві пропозиції щодо співпраці. Принаймні, кількох своїх кращих моделей Навроцький знайшов саме так. Якщо, звичайно, не обманював.

А поки він ділився з Ямпольським бідою — днями Борис вилаяв циганку. Знову ж за розповідями Борьки вона почала перша, але тут незрозуміло, Борька сам хисткий до лайок. Ямпольський схилявся, скоріше, до того, що циганка була занадто нав'язлива в своїх бажаннях поворожити Борису, а у того занадто швидко вичерпалося терпіння.

Загалом, циганка попередила Бориса, що відтепер з кожним вимовленим вголос матірним словом розміри його чоловічої гідності будуть невблаганно зменшуватися.

— Так і сказала сучка, — пригнічено хитнув головою Борис, — член, каже, у тебе буде коротшати. Ну ти пам'ятаєш, як у Піноккіо ніс від брехні довше ставав?

— Ти впевнений, що правильно її зрозумів? — засумнівався Арсен.

— А там не зрозуміти складно, Арсе, член у мене один. І знаєш, що, — Навроцький перейшов на шепіт, Арсен нахилився ближче, — мамою клянуся, мені вчора здалось, що працює. Поменшав.

— Може, ти змерз, Борю? — припустив Ямпольський.

— Влітку? — саркастично підняв брови той.

— Тобі треба за ним поспостерігати, — запропонував Арсен. – Почни лаятись, а потім відразу зроби контрольний замір. Ти з собою носи рулетку або лінійку.

— Е, ні, — рішуче підняв вгору долоні Борис, — може, тобі плюс-мінус кілька сантиметрів не критично, а для мене кожен міліметр дорогий. Так що тепер я активно використовую слова-замінники.

— Слухай, звідки вона взагалі взялася на стоянці, ця циганка? — зморщив чоло Ямпольський.

— А х ... холєра її знає, — Боря безнадійно махнув рукою.

— Це тому, що ти віриш у всілякі дурниці, — переконливо сказав Арсен, — ось і збувається. Чорні кішки, порожні відра…

Це була правда, про забобонність Навроцького ходили легенди, вона служила вічним предметом жартів друзів і співробітників.

— Так працює ж, Арсе! От, наприклад, є у нас доріжка, за будівлею, де кіоски, пам'ятаєш? Там котяра чорний живе. Я як йду, він вічно під ноги лізе, і знаєш, що я помітив? Якщо встигне перейти дорогу, то хоч на роботу не йди, обов'язково трапиться якийсь пи... Кабздец, загалом, буде.

Ямпольський знову закотив очі, забобони були йому далекі та незрозумілі.

— Борю, це тому, що кіт живе біля кіосків, а в туалет ходить через дорогу в палісадник. Він тільки збереться пройтися, а тут тебе чорти несуть. Второпав?

Але Навроцького було не пробити.

— Може й ходить. Але я тепер зі стоянки в обхід йду, ну його на... тобто, ну його до біса цього кота.

— Арсене Павловичу, я на п'ять хвилин, — до столика підійшов Семен.

— Сідай, дядечко Сем, — піднявся Навроцький, — я сходжу відлити, як раз відрапортуєш шефу.

— Сідай, Семене.

Охоронець передав Арсену, чим закінчилися його переговори з Чеченом, той пішов на поступки, але вартість його послуг як і раніше була висока. Виробили подальшу стратегію, Семен зібрався йти, але Ямпольський його зупинив.

— Як там Льоша? Вже відслужив?

— Так, дембельнувся, — кивнув Семен з посмішкою. — Але після армії у нього тепер новий бзік — він у міліції працювати зібрався.

Олексієм звали молодшого брата Семена. Тямущий, дуже тямущий хлопчисько. Та вони обидва Лазаренка кмітливі хлопці. Але Олексій вбив собі в голову, що працювати на приватну особу він не буде, буде працювати на благо держави.

— Нехай іде, — заспокоїв Арсен свого начальника охорони, — менти його працювати навчать. І простеж, щоб далі вчився, нехай на юридичний поступає, на заочне. А як роги пообламують, я його заберу.

Вони обмінялися розуміючими саркастичними посмішками. Що пообламують, не сумнівався жоден.