Розділ 3

Одинадцять років тому

— Що ти заладив, Арсене, чмошник, чмошник, — поморщився Рінат, дивлячись на сидячого навпроти Ямпольського, — у кожного свій бізнес.

— Бо твій Саркіс — чмошник, — відповів Арсен, нахиляючись над столом, — а бізнес бізнесу не рівня.

Вони з Маркеловим зустрілись за обідом в італійському ресторані, який нещодавно відкрився. Арсену подобалась італійська кухня, а Рінат той взагалі був невибагливий в їжі. Але марку тримав і ресторани відвідував найдорожчі. Ну і пристойні, звичайно ж.

— Тобі що не так? Якщо люди готові купувати, то їм треба це продавати, Арсене, попит народжує пропозицію, хіба тебе не цьому вчили в інституті?

— Ну не цнотою ж торгувати, Рінате! І не на аукціоні! — Арсен подумав і підчепив виделкою ще одну смужку хамона.

— Жінки споконвіку нею торгують, — крекчучи, заперечив Маркелов. Він відсунув тарілку і відкинувся на спинку дивана. — Добре ж як, прилягти б зараз... Зручні, до речі, у них дивани. Ти ось з іншого боку подивися, Арсене. Це нам добре, чоловікам, а уяви, що ти жінка, та ще й не дуже розумна, як на світі жити?

Ямпольський уявив і поморщився.

— Якось би жив, — буркнув він, — але ось так, напоказ, коли за тебе ставки перебивають? Як за річ?

— Тобто, зміст тебе не коробить, тебе обурює форма?

Арсен задумався. Мабуть, Рінат мав рацію. Проти борделів, де торгували і цнотою в тому числі, він так не виступав. Напевно, тому що там було все звично і зрозуміло?

А ось новий бізнес Саркіса Арутюнова викликав у Арсена-Шерхана крайнє невдоволення. Аукціони, на яких лотами виставлялися дівчата, що за власним бажанням вирішили розлучитися з незайманістю, але не бажали робити це безкоштовно.

— Погодься, що пахне работоргівлею, — продовжував упиратися Арсен, — та й до Саркіса у мене давно є питання.

— Не погоджуся, Арсене. Ти просто молодий і гарячий. Скільки тобі, тридцять два?

— Тридцять п'ять.

— Ось! — підняв палець вгору Маркелов. — Кажу ж, молодий ще. І чистоплюй до того ж, сам одружений вдало на сестрі моїй, тому і розумника вдаєш зараз. А людям різноманітність треба, вони готові за це башляти, тож нехай башляють. Треба дати їм цю можливість сьогодні, інакше завтра це зробить хтось інший. Саркіс зловив свою хвилю, все у нього по розуму організовано. Клуб закритий, люди перевірені, базікати зайвого не стануть. Дівки теж не з вулиці підібрані, всі повнолітні, з довідками. Та до нього черга на місяць вперед розписана, я чув! І якщо Арутюнов не бреше, то деякі вже по другому колу йдуть, якщо не по третьому.

— Це як?

— Звичайно. Пішли, зашились і назад приходять.

Арен закотив очі. Таке для нього точно було за межею.

— Залиш Арутюнова в спокої, Арсене, він на своєму місці і справу свою знає. А що дівками приторговує, так там копійки. І ті повз нас не пройдуть, от і не понтуйся даремно.

— Він Арутюнян, — буркнув Арсен. Рінат знає, що він ненавидить блатний жаргон, але ніби спеціально його бісить. Так що треба пригальмувати, нічого доставляти Маркелову незаслужене задоволення.

— Тобі не все одно?

— Ні, я поїду подивлюся. Треба знати, що коїться на моїй території.

— На нашій, — спокійно поправив Рінат, при цьому в темних очах промайнув хижий блиск, і це не сховалося від Ямпольського.

— Звичайно, — кивнув він, розуміючи, що Маркелов правий, але все одно ледь стримуючи злість, — на нашій.

Увечері Арсен здзвонився з дружиною — Лера з однорічним Пашкою поїхали до матері, він теж повинен був їхати, але довелося затриматися в місті. І коли поглянув на годинник, було вже більше дев'ятої вечора.

Згадав, що збирався покататися в «Едем» — зверху нічний клуб, знизу — казино і віп-кабінети. Все ж, варто нагадати Саркісу, хто в місті — і не тільки в місті — господар. А там і поїсти, якщо вийде. Кухня не така вишукана, звичайно, але і не отруять ж його там, ну справді!

Припаркувався в закритому дворі, зустрічати вийшов особисто господар закладу.

— Арсене Павловичу, вітаю, дорогий ви наш, чого ж не попередили! — він розвів руки в боки, ніби збирався обійматися з Арсеном.

— Вітаю, Саркісе. Прийшов на новий бізнес твій подивитися, — Арсен пройшов повз, і Арутюнов склав руки за спиною. — Ну і повечеряти теж. Про твій шашлик слава гримить не гірше, ніж про аукціони.

— Тоді прошу, — Саркіс жестом вказав на сходи, що вели у підвальні приміщення, і його очі дивно блиснули, — упевнений, вам сподобається наш сьогоднішній аукціон.

— І великі у вас суми викупу? — запитав Арсен, спускаючись сходами. — Як ти початкову ставку виставляєш? Який обираєш крок?

— Та невеликі зазвичай, Арсене Павловичу, коли десять, коли двадцять тисяч, було, тридцять дали. Доларів, — уточнив для вірності, Арсен кивнув, даючи зрозуміти, що і так зрозуміло.

Вони минули гральні карткові столи, пройшли рулетку і опинилися перед різьбленими дверима у віп-кабінет.

— Тут же не шейхи і не нафтові магнати. Та й товар, вибачте, дівчатка, різні бувають. Але сьогодні, гадаю, вам сподобається, — Саркіс загадково подивився на Арсена і навіть примружився, відкриваючи перед ним двері.