Знайди мене, поки я блукаю

Слива

   Щоранку я дивлюсь у вікно на сливу, на дворі весна і вона вже майже розквітла. Я кажу собі, коли слива розквітне мама прийде і забере мене додому. Але як? Забула, тепер в нас немає дому, мама ж його продала. Куди ж ми підемо? Не важливо, головне щоб вона прийшла за мною.Я вже місяць живу у цьому домі і жодних новин від неї, сподіваюся вона про мене не забула.

   Вже світло, тяжкі кроки було чутно, ніби хтось піднімався. Мені стало лячно, бо ніхто сюди не йшов, туп, туп... Я відважилась подивитись що ж там... Мурчик?! - Ти мене налякав. Він потерся мені в ноги й промурчав. Я взяла його на руки й поклала біля себе на розкладушку, де він мене ніжно зігрівав, маленький клубочок тепла, непомітно я знову заснула. Мене розбудили страшні, ревучі, верескливі крики. Я вскочила з ліжка й не думаючи побігла в низ, поминувши пару сходинок я з трискотом звалилась вниз. Від удару мене дуже сильно боліла права рука і нога, але не було часу про це задумуватися, попри біль я піднялася й побачила як тітка Леся свариться з своїм чоловіком. - Ні не віддам, ти пішов лишив мені купу боргів, та щей хочеш забрати те що ми разом нажили, не віддам (тітка кричала не своїм голосом зі сльозами на очах, а я не знала куди мені подітися.) У відповідь летіли тільки матюки і принизливі вислови, яких вона ніяк не заслуговує в той момент мені ставало дуже шкода її, але відчуття ненависті на дядька переважало, мені хотілося вивести його за двері і перепросити його дружину, що одна турбується про їх дітей. З кімнати вийшов Дмитро зі страхом в очах, але твердими намірами прогнати свого батька, якому до їх сім'ї не було жодного діла. - Гей пуголовка принеси мені... - Я не пуголовок і нести нічого не буду, твого тут нічого немає (з призрінням в очах Дмитро перебив дядька) - Малий ти як з батьком говориш (дядько намахнувся, аби ляснути Дмитра, але тітка перехопила його руку) - Степане ти геть здурів, не смій, забирайся поки я поліцію не викликала, геть (кричала вона виштовхуючи його за двері, а дядько не переставав лаятись). Я стояла у кутку біля сходів і крізь біль думала як мені піднятись на гору й не потрапити на очі і без того розчарованій жінці. Діти вибігли з кімнати тулившись до мами (вона ледь стримуючи сльози заспокоювала їх, хоч і сама не була в порядку). 

   Заспокоївши всіх, тітка помітила мене біля сходів засторопілу ніби статую. - В чому справа, що там стоїш (говорила вона йдучи мені на зустріч, вона думала що і я злякалася й хотіла заспокоїти мене, а я просто стояла не говорячи ні слова, вона обняла мене і тоді від болі я ойкнула)  - Що таке?! (вона взяла мене за руку і я ще сильніше йойкнула) - Що таке, кажи, в чому справа? - Я почула крики і побігла на шум вниз не думаючи, спіткнулась і впала. - Сильно забилась, де болить? Моя рука вже напухла, тому тітка відправила мене з Дмитром в медпункт.

  




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше