Епілог

Епілог.

Через кілька років.

— Ну, і навіщо ми сюди прийшли? — запитую, розглядаючи вивіску ювелірної крамниці.

— Побачиш, — коханий багато обіцяючи, посміхається.

— Добрий день, чи можу я вам чимось допомогти? — запитує послужливо дівчина консультант.

— Так, покажіть нам обручки, — як грім серед ясного неба лунає його голос.

Що обручки?! А, як же я? Невже він знайшов собі найкращу дівчину на роль своєї дружини? Ні!

— Артем, ти що одружуєшся? — ні!

Скажи, будь ласка, ні! Скажи, що це дурний жарт!! Скажи…

— Так.

— Ясно. Щастя тобі в житті, — згаслим голосом промовляю, відвертаючись, щоб він не побачив моїх сліз.

— Нам.

— Що нам?

— Нам щастя, — усміхається.

— У сенсі нам? Ти ж одружуєшся.

— Ну, і що?

— Як що?! Яке може бути «нам» коли ти одружишся?! — він, що пропонує мені роль його коханки?

— Недогадлива. Я одружуся з тобою, — з розставлянням промовляє.

— Нічого не знаю. Особисто мені ніхто пропозиції руки й серця не робив!

Він хватає першу обручку, що попалося, і, опустившись на коліно вимовляє:

— Наталі, ви згодні прийняти мою руку, серце, нирку, печінку та інші органи? І, чи погодитеся ви вийти за мене заміж?

— Дурень, — сповіщаю його.

Сльози самі котяться з очей. Наречений підводиться і, посміхнувшись, обіймає мене, а через секунду ми самозабутньо цілуємося, поки нас не переривають делікатним покашлюванням. Ну, що за люди?

— Кохаю тебе.

— І я кохаю тебе, — вторять мої губи, розтягуючись у щасливій посмішці.

Все-таки я щаслива! По-справжньому щаслива!!

Дякую, що були зі мною до кінця. Буду вдячна за вподобайки та коментарі — для мене це найкраща мотивація! Також пропоную вам підписатися на мою сторінку, щоб не пропусти вихід нових цікавих історій).