18

Розділ 18.

Сонячні промені пробираються крізь фіранки, лоскочучи світлом обличчя сплячих людей. Прокидаюся з гарним настроєм, що для мене, можна сказати нонсенс. Щось важке притискає мою бідну тушку до матраца. Чомусь стає страшно дивитись, хто міг лягти в моє ліжко. Вирішую таки дізнатися, який же сміливець заліз до мене під ковдру.

— Артем, ти чого тут робиш?! — кричу на всю горлянку.

— Мила, заспокойся і лягай спати, рано ще, — хрипким зі сну голосом промовляє, перевертаючись на інший бік.

— Що?! — ну, ні, то справа не піде!

Повертаюся всім корпусом до нього і з усієї сили зіштовхую зі свого ліжка. Диви, який нахаба! У районі підлоги чується такий добірний мат, що мені навіть соромно стає. Через хвилини дві невдоволений хлопець підіймається, до речі, він повністю одягнений, що мене дуже тішить і, не кажучи ні слова, йде на вихід з моєї кімнати. Раптом хочеться його зупинити, повернути на те місце, де він недавно був. Точніше в ліжко до себе під теплу ковдру. Зусиллям волі придушую це бажання. Вхідні двері грюкають, сповіщаючи мене про те, що непроханий гість пішов. У дворі лунає рев мотоцикла, підтверджуючи, що він таки образився і поїхав.

          Відкидаюся назад на подушки, згадуючи вчорашні події. «А я ж так і не подякувала йому за те, що порався зі мною», — проскакує в голові думка, перед тим як очі знову заплющуються. Друге пробудження вже менш радісне і приємне, чим попереднє. На душі якась туга, що коханого немає поруч. Хочеться терміново побачити його, а для цього треба спочатку, хоч би встати. З великим небажанням виповзаю з м'якої постілі та босими ногами тупаю до столу. Потрібно зауважити, що я у вчорашній футболці й білизні, а це означає, що один гад все ж таки роздяг мене вночі. Беру свій телефон, що мирно лежить і відкриваю Телеграм. Миготять непрочитані повідомлення, натискаю на миготливе віконце і трохи зі стільця не падаю!

*Сталкер*

Я кохаю тебе, моя Карамелька з того моменту, як ти вперше написала мені. Кохаю, незважаючи на твій характер і запам'ятай, ти завжди будеш моєю! Навіть не намагайся втекти від мене, чи щось там ще. Знайду, посаджу на ланцюг біля себе, і тоді ти точно ніколи не зможеш втекти від мене, — не встигаю дочитати до кінця, як дзвонить дзвінок у двері.

Я вже знаю, хто стоїть там за ними і старанно тисне кнопку дзвінка. Зі щасливою усмішкою біжу відчиняти своєму довгоочікуваному щастю. Коханий ловить мене у свої обійми й цілує! Це дуже чарівно. Нарешті, моя казка стала реальністю, принц зі снів цілує мене насправді. По тілу пробігають мурашки, руки зариваються в густе коротке волосся. Як завжди в найнепотрібніший момент лунає делікатне покашлювання. З'являється бажання терміново вбити Антона, щоб не заважав нам займатися приємною для нас обох справою.

— Братику, ну ти, як завжди невчасно… — відриваючись від бажаних губ, повертаюся убік, де мав стояти неочікуваний гість.

— Ой, мамусю, дідусь, привіт, — це я що соромлюся?!

— Привіт, — хором відгукуються родичі з усмішками до вух.

— Добрий день, Артем, — вітається мій дід із моїм милим.

То стоп, а звідки дід його знає?

— Добрий день, — з усмішкою відгукується хлопець.

— А звідки ви один одного знаєте? — вирішую все-таки дізнатися.

— Наталя, ну, ти даєш! Ти, що не пам'ятаєш його?

— Ні.

— Ну, це ж той самий хлопчик, якого ти у дитячому садочку лопаткою побила, а Антон тебе ще захищав від нього. До речі, вони потім стали приятелями.

Що?! Так, я згадала цього самого дурня, з яким тоді сильно посварилася в дитинстві, а потім він щоліта задирав мене. Ну, все тримайся, негідник!

— Схоже, мені час йти, — побачивши моє перекошене від люті обличчя, повідомляє він, збираючись втекти! Ну, ні, то справа не піде!

— Заходь до нас частіше, — усміхається моя мама. Зрадниця!

— Обов'язково! — відгукується він на ходу.

— Якщо виживе! — додаю, йдучи за ним.

Він зникає за поворотом, я біжу слід за ним. Раптом мене підхоплюють сильні руки та починають кружляти, я сміюся. Я щаслива!

— Кохаю тебе, моя шкідлива дівчинка, — зупиняючись, ніжно шепоче на вушко.

— Я не шкідлива!

— Шкідлива!

— Ні.

— Так!

— Я сказала, ні!

— Наталка!..

— Добре, я кохаю тебе мій пакосник, — повторюю за ним і сміюся, коли мене починають лоскотати.

Через якийсь час мене осяює, що я стою в капцях і легкому халаті, бо була в душі, і це на початку квітня! Жах! Мій бойфренд, мабуть, теж починає розуміти, що щось не так і, знявши свою куртку, накидає її на мене, при цьому, не забуваючи відчитати за неуважність. І обіцяє відшльопати, як прийдемо додому, щоб не забувала одягатися.