13

Розділ 13.

То що ж у нас виходить? Від конкурентки я позбулася, і хлопець, який мене цікавить, можна сказати вже вільний, тепер настав час переходити до більш рішучих дій. Тільки воно йому потрібне? Ну, тобто я? Він же сказав, що кохає іншу, тоді навіщо буду стоятиму у них на шляху? Що зміниться від того, що спробую завоювати його? Правильно, нічого. Тоді настає запитання: "А воно нам треба?". Звичайно, він хлопець, безумовно, красивий, але його серце вже зайняте іншою, а це означає, що і мені час закінчувати млосно зітхати, побачивши його, і знайти собі когось набагато кращого за нього! Лише де його знайти? Написати в газеті замітку: «Шукаю блондина, зріст 175–180, очі зелені, дуже привабливої зовнішності»? Ні, так справа не піде, а значить, настав час залучати Антона і підіймати всіх своїх старих товаришів. Може, якийсь симпатичний та й знайдеться. Про всі ці свої проблеми думаю, поки ми їдемо на таксі до нього.

— Братику, — кличу приятеля, який про щось задумався.

— Що?

— А пам'ятаєш Тимофія?

— Звісно ж, а що?

— Та я тут згадала його, ось і вирішила дізнатися, як він зараз? — хто сказав, що я брешу? Просто не домовляю!

— Сильно хочеш його побачити?

— Дуже сильно.

— Гаразд, зараз подзвоню, скажу, щоб прийшов до мене додому, — на цьому наша дуже змістовна розмова закінчується.

Сиджу і розмірковую, як можна попросити Тіма стати моїм хлопцем. Він один із численних друзів Антона. Чому саме його? Тому, що згадався мультик про «Пумбу», який цей хлопець у дитинстві любив. А я, тоді ще маленька дівчинка, вирішила назвати його Пумбою. І всі довго не розуміли та розпитували, чого я його саме так називаю? Нарешті, ми під'їжджаємо, Тимофій нас уже чекає біля під'їзду.

— Пумбік! — вискакуючи з машини, біжу назустріч старому знайомому.

— Мала? — дивується він.

— Ще раз назвеш мене малою, і я тебе покусаю! — попереджаю його.

Сам він малий! Оглядаю його з ніг до голови та переконуюся, що дрібним його назвати дуже складно. Високий, вищий за мене на зріст на цілу голову, темне волосся, як завжди перебуває у творчому безладді. Його карі очі з такою ж цікавістю оглядають мене. По задоволеному виразу обличчя роблю висновок, що огляд йому сподобався.

— Ще раз назвеш мене Пумбою, і я тебе відшльопаю!

— Ну, що встали, як два барани? Ану швидко до хати! — грізним голосом кличе нас господар квартири.

— Натка, а скільки ми не бачилися? — бере мене за руку Тім і заводить у під'їзд.

— Років зо два точно.

— А ти змінилася. Така гарна стала.

— Зате ти, як був страшилом, так і залишився, — ну, не буду ж я говорити хлопцеві, як він став чудово виглядати після нашої останньої зустрічі!

— Як була злючкою, так і залишилася, — констатує він.

— Це вона ще добра. Бачив би ти, як вона Олесі позбулася, — здає мене один зрадник, який моїм товаришем називається. Ну, нічого ми дівчата не злопам'ятні, у нас просто хороша пам'ять.

— А, ну, цю не шкода. А як позбулася? Живцем закопала, чи спочатку порубала на однакові шматочки? — схоже, у нашому ряду маніяків прибуло.

— Ні. Просто вона дістала мене, ось я і вирішила з нею потішитися…

З задоволенням розповідаю з усіма подробицями, як це було. Але ніколи не видам свою страшну таємницю, навіщо таке зробила. Хлопець дуже вразився, навіть малою називати мене перестав. За такими милими розмовами не помічаємо, як решта дня проходить.