9

Розділ 9.

Дім, милий дім, як же я сумувала за тобою весь цей час… Проходжуся вже давно забутими, але такими рідними кімнатами. Так, цей будинок набагато відрізняється від нашої трьох кімнатної квартирки. Телефон у руці завібрував, вириваючи мене з роздумів. Це дзвонить мій товариш дитинства.

— Привіт, принцеса. Нарешті ти повернулася до рідних пенатів, — можу посперечатися, що він у цей момент усміхається і на щоках милі ямочки.

— Антон! — щасливо скрикую.

— Ну, і чого так кричати, я що, по-твоєму, глухий? — лунає з боку дверей. Він, як завжди не передбачуваний.

— І як ти сюди потрапив? — відкинувши мобільник на крісло, питаю.

— Це ти так зустрічаєш свого давнього приятеля? — відгукується питанням на запитання.

— Я нудьгувала без тебе! — повиснувши у нього на шиї, щасливо промовляю.

— Ось це я розумію зустріч. А то вигадала: «Як ти сюди потрапив тощо?» — передражнює мене і крутить по кімнаті, тримаючи в руках. — Чому не сказала, що приїзджаєш сьогодні?

Ох, як же складно вибратися з його ведмежих обіймів. Йому тільки шістнадцять, а що буде коли двадцять шість виповниться? Уявити навіть боюся.

— Сюрприз хотіла зробити? — будую чесні очі.

— Зробила?

— Ні, ти мене випередив, — сумно дивлюся в підлогу.

— Слухай, а тобі хлопець потрібен? Бо в мене є один на прикладі. Артемом звуть, — надія в грудях раптом запалюється слабким вогнем.

— Потрібен. Тільки давай ти нас пізніше познайомиш.

— Ок! — роздивляюся його і розумію, що сумувала за ним.

За його ямочками, що з'являються, коли він усміхається. Та я любила його всім серцем так, як любить молодша сестра свого брата. Нехай він і не був моїм кровним родичем, але точно знаю, він любить мене, як свою сестру, якої він ніколи не мав. Ще в дитячому садку, коли я побила того хлопчика з лопаткою, а той наскаржився своїй мамі, Антон захистив мене від тієї злої тітки. Напевно, вже з того моменту він став для мене ідеалом хлопця. Недоступним я сказала б. А потім з'явився ВІН… Тоді мій друг познайомив нас. Як і зараз хоче познайомити мене з кимось. Невже з тим хлопцем щось вийде? Як і з ним? Я придушую сумну усмішку і знову починаю посміхатися всім на зло.

— О, ні! — простягає він.

— Що?

— Я знаю цей погляд! І він точно не віщує нічого хорошого для оточення! Ану зізнавайся, що ти там надумала?

— Заспокойся, нічого я поки не надумала. Просто вирішила, що настав час знайомитися з твоїм таємничим товаришем.

— Натяк зрозумілий, зараз подзвоню.

— Через годину в кав'ярні. А я поки прийму душ і переодягнуся, бо щось втомилася з цими переїздами.

Артем кажеш? Ну, скоро я дізнаюся, хто це такий. Виходжу з вітальні, в якій знаходилася весь цей час і прямую у бік сходів, що ведуть на другий поверх. Вже на сходах чую голос приятеля:

— Привіт, брате. У мене для тебе є сюрприз…

Це я сюрприз? Краще сказав би нікчемний і нікому не потрібний подарунок.

*****************

«Як же вона мене дратує!» — думаю, читаючи чергове дурне SMS від Олесі. Дуже хочу зараз побачити Наталю! Нехай і не наживо, але побачити зелений вогник із написом online. Плюнувши на все, заходжу в Телеграм та розчаровуюсь. Вона не в мережі. Раптом якась хвиля занепокоєння пробігає тілом. Відкинувши всі непотрібні думки, дзвоню Антону.

— Привіт, як справи? — бадьоро починаю.

— Привіт, Артеме. Слухай, я зараз не можу розмовляти, готуюся до приїзду однієї фурії, — промовляє голосом, що вибачається.

— Що за фурія? — цікавлюся.

— Та є в мене одна. Сьогодні якщо, що познайомлю, — відгукується.

— Ок! Чекатиму, — мені стає цікаво, що це за фурія така, що він про неї так дбає.

«Поживемо, побачимо» — думаю, заходячи на Наталчину сторінку. Скільки минуло часу після того, як зайшов в інет, сказати не можу. За те отримую багато цікавої інформації про неї. Перериває мене телефонний дзвінок. Дзвонить Антон, говорить щось про сюрприз, згадавши, що так і не розповів йому сумну новину про Олесю, теж обіцяю влаштувати сюрприз, щоправда, не дуже приємний, але сюрприз. Закінчуємо на тому, що за півтори години зустрінемося у його улюбленій кав'ярні. Потім телефоную своїй дівчині та кличу її туди. За годину заїжджаю на таксі за нею й ще годину чекаю, поки вона збереться.

********************

Мій дід усе життя намагався опікуватися донькою, бо був єдиним батьком. Бабуся померла, коли моя мати була ще маленькою. Ну, то вся ця опіка дратувала її. Але вона стійко терпіла приблизно все своє життя, принаймні до мого народження. А коли я народилася, з'явилася гіперопіка вже для нас двох. Вона протрималася ще років п'ять, а потім зібрала речі та поїхала. Мій тато хотів переконати її залишитися тут і далі терпіти діда, бо наша родина отримувала допомогу грошіма від нього і якби ми поїхали, то спонсорування закінчилося. Але його ніхто не слухав. На щастя.

           У цьому будинку я провела своє дитинство. Щасливе та безтурботне. Він знаходиться в межах міста в такому своєрідному котеджному селищі. Усього в ньому два поверхи, якщо не брати до уваги підвал. Моя кімната зустрічає мене світлом та тишею. Старі іграшки й досі на полицях. Підходжу та стягую звідти великого білого ведмедя з чорними очима. По щоці ковзає самотня сльоза. Мій білий друг, Умка. Слава подарував мені його, коли я востаннє поверталася сюди. Скільки часу минуло вже після мого швидкого від'їзду із міста. Півтора року… Півтора року болю та розпачу від втрати. І лише останні два місяці змінили моє життя.

          Все це завдяки Артему, саме він зміг наповнити його кольором і фарбами. Завдяки йому мені знову захотілося вірити у казку із щасливим кінцем. Але, на жаль… Він вирішив, що йому потрібна інша… Ну, це ми ще подивимося, хто йому справді потрібний. Ох… і не заздрю я тобі хлопче… А для цього у мене є Антон. Адже він повинен знати щось про свого однокласника? Звідки я знаю, що вони вчаться в одному класі? Напередодні, перед приїздом сюди я зайшла в Телеграм. Сподівалася, що мій віртуальний товариш вибачиться і скаже, що він пожартував щодо дівчини, але, на жаль, в онлайні його не було. Так ось, із суто жіночої цікавості я заповзла, як Штірліц на його сторінку і прошерстила там усе, що могла. Ця цікавість принесла свої плоди, по-перше, Антон у нього в друзях, по-друге, вони навчаються в одній школі, а по-третє, я остаточно переконалася, що Артем дуже гарний і за нього слід боротися. Я маю розпитати про нього у свого приятеля. Він мені точно не відмовить.