8

Розділ 8.

Ну, скажіть яка нормальна дівчина після того, як поб'є хлопця перед ним вибачатиметься? Та було б ще перед ким, цей смердюк, щоб йому білочки всі мізки виколупали! Коротше, йду я з Надькою коридором на першому поверсі, і тут звідкись з-за кута вистрибує Толян. Розпускає перед нами пір'я, як павич общипаний і починає голосити, що йому мої ніжки сподобалися і чому я раніше не носила коротеньких спідниць. Тут мій дбайливий мозок підкидає картинку сьогоднішнього збирання до школи. Не винна ж я, що весь світ був проти мене! Навіть власні джинси озброїлися. На чому я зупинилася? Згадавши про ранкові збори, моя сумка невідомо яким чином опиняється біля голови бідного хлопця. То стоп я сказала бідного? Забудьте! Виявляється біля голови неприємного смердюка і заряджає йому по черепушці. Ох, і пощастило йому, що, крім зошитів, і пенала там нічого немає… Він якось дивно скрикує, падає на давно не миту підлогу і чомусь починає реготати! Відходжу на пару кроків назад, бо хто його знає, може в нього сказ! І він захоче мене покусати! Вже беру подругу за руку, щоб швидше звалити звідси, як раптом з'являється наш директор!

— Що тут відбувається? — загрозливо запитує.

— Нічого! — волаємо ми з Надійкою.

— Дівчата, припиніть мені казки розповідати, ніби тут нічого не відбувається. Тоді, чому Смердюков лежить на підлозі та плаче?!

І чому мені не вірять? Що плаче?! Скошую очі на смердюка, лежить і голову відвернув, мертвим прикидається, тільки плечі дивно тремтять. Тепер зрозуміло, чому директор подумав, що він плаче.

— Петре Петровичу, правда, нічого не сталося, а він від радості плаче! Адже, правда, Толю? — при моєму зверненні хлопець дивиться на нас, з очей його течуть сльози від сміху, рука тримається за живіт.

— І як це ви поясните? — звертається чоловік до нього.

— Просто розумієте, — підіймаючись із підлоги, пояснює Смердюков. — Іду я коридором, нікого не чіпаю, тут з-за рогу вистрибує Наталка і починає кричати: «Толя, я кохаю тебе. Будь моїм хлопцем». Ось я і не втримався.

Чого? Це я на нього вистрибувала?! Ах, він цап! Гад! Я йому зараз покажу!

— Петро Петрович, він вам бреше! Це він нам всякі непристойні пропонує!

— Так, вистачить! — схоже, наш директор не витримав, а то чого в нього сірий димок із вух йде?!

— Наталія, швидко вибачся перед Анатолієм, а ти вибачся перед нею.

— Вибач грішну душу мою, Смердюков! — говорю, притиснувши праву руку до серця і схиливши голову.

— Тепер ти, — дивиться чоловік на хлопця.

— Ната, пробач мені, будь ласка, що я образив тебе, — чогось подібного від смердюка я ніяк не чекала.

— Забули…

— Ось і молодці, а тепер марш на уроки, дзвінок уже давно продзвенів, — і правда, в коридорі стоїть тиша, що порушується тільки нами.

Петро Петрович йде, а ми втрьох біжимо у бік наших класів. Залишок дня проходить відносно спокійно, крім того, що Толян весь час поряд з нами. Перший раз у житті я спілкуюся з ним, як зі своїм другом не маю бажання прибити його, чи послати кудись якомога далі. Здається, світ збожеволів, якщо я дружу з ним.

           Як би весело мені не було, а в душі твориться безлад. Я не знаю, як вчинити з Артемом. Принизитись і переступити через свою гордість? Чи залишити все, як є? Вирішивши діяти за обставинами, на перерві знову заходжу в смартфоні до чату. Він у мережі. Чи, взагалі, із нього не виповзає? Наплювавши на все, пишу йому першою. Буду розумною дівчиною!

*Карамелька*

Ну, що мир, дружба, жуйка? 

*Сталкер*

А жуйкою поділишся? 

*Карамелька*

Ні. Вона остання! 

*Сталкер*

Жадібна ти.

*Карамелька*

Люби та поважай таку, яка є. 

*Сталкер*

А що мені ще залишається робити, як не кохати тебе? 

*Карамелька*

А ти мене, правда, кохаеш? 

*Сталкер*

Ні, звичайно, таку шкідливу і неприємну любити просто неможливо! 

*Карамелька*

Злий ти! Піду я від тебе! Хоча, пропадеш без мене!​​​​​​! Гаразд, так і бути залишусь.

*Сталкер*

Як справи у тебе? 

*Карамелька*

Жити можна. Слухай, я тут спитати хотіла…

*Сталкер*

Запитуй.

*Карамелька*

Це не пристойно.

*Сталкер*

Мені вже цікаво.

*Карамелька*

Пообіцяй, що ти не ображатимешся.

*Сталкер*

Обіцяю.

*Карамелька*

А скільки ВІН у тебе сантиметрів? — без коментарів!!

*Сталкер*

Хех, хто ВІН?

*Карамелька*

Ну, ВІН?!

*Сталкер*

А навіщо тобі?

*Карамелька*

Ну, скажи! Я, правда, нікому не розповім…

*Сталкер*