2

Розділ 2.

Як же чудово відчувати під своїми ногами товсту поверхню льоду. Вимальовувати химерні постаті, перебираючи ногами. Та й просто котиться добре. Сніжинки повільно падають, вкриваючи білою ковдрою землю. Я підіймаю своє обличчя їм назустріч, як же приємно вдихнути в себе цей аромат зими. Вже лютий і за кілька тижнів не залишиться всієї цієї краси. Не будуть сніжинки танцювати свій чарівний танець, кружляючи у повітрі. Дерева знову стануть звичайними, а на землі утворюватиметься неприємна сльота. Кривлюся від представленої картини. Та і як тільки люди можуть любити весну? Я втратила рахунок часу, кружляючи на льоду. Мене не хвилювали якісь проблеми, я була у своєму світі. У світі ілюзій та щастя. Та може, звучить по-дитячому, але, встаючи на лід, я не можу вже ні про що думати. Витягнувши із задньої кишені смартфон, дивлюся якийсь зараз час. 19:30, екран телефону повільно гасне у моїй руці. Швидко прощаюся з подружками, яких знаходжу на іншому кінці ковзанки та йду перевзутися. Вже пора додому, бо мама буде хвилюватися. Вдома швидко вечеряю й одразу біжу до себе в кімнату. Хватаю свій смартфон, та зручно влаштувавшись на ліжку, відкриваю Телеграм. Артем вже онлайн.

*Карамелька*

 Що робиш?  — знаю, що банально, але з чогось же потрібно починати.

*Сталкер*

 Музику слухаю. Ммм, а в тебе хлопець-то був?

*Карамелька*

 Був й не один, а що?

*Сталкер*

 Як довго тривали стосунки?

*Карамелька*

 Два тижні, а в тебе?  — є в мене одна особливість, так би мовити, «випробовувати» хлопців. Я просто «проїжджаюся» їх мізками й поводжуся, як стерво. На жаль, але поки що ніхто не зміг пройти «випробування». 

*Сталкер*

 Два роки,  — ось це рекорд! У мене аж очі на чоло полізли. 

*Карамелька*

Круто! А чому розлучилися? — ех цікавість, нікуди тебе не дінеш… 

*Сталкер*

 Та не важливо…

*Карамелька*

 Ок! — не люблю нав'язуватися, якщо захоче сам розповість.

*Сталкер*

 У тебе який зріст?

*Карамелька*

 160, а у тебе?

*Сталкер*

 175, а ти малявка =)).

*Карамелька*

 А скільки тобі років?

*Сталкер*

16, а тобі?

*Карамелька*

15, через пів року буде теж 16.

*Сталкер*

 Вже майже дев'ята, ти в душ ідеш?

*Карамелька*

 Я там уже була, а що?

*Сталкер*

 А мене чого не покликала?

*Карамелька*

 Гей, може, побережемо мою дитячу психіку?))

*Сталкер*

 А ти, як я бачу порядна дівчина?))

*Карамелька*

 Дуже, ніякої задньої думки!!

*Сталкер*

 А передньої? Я допитливий.

*Карамелька*

 Знаєш, що Варварі на базарі відірвали?))

*Сталкер*

 У мене жив здоров, як у коня. Можеш помацати). Все на місці)).

*Карамелька*

 Гаразд, жартівник, бувай!! Я спати пішла.

*Сталкер*

 Наталі, ну, посидь ще годинку…

«Хлопець моєї мрії тримає мене за руку. Ніжна посмішка осяює все його обличчя. Світле волосся розвивається на вітрі. Ось він починає нахилитися до мене. 10, потім 5 сантиметрів поділяють наші обличчя. Вже залишається якихось пару міліметрів перед тим, як його губи накриють мої…».

— Наталя, вставай, у школу запізнишся, — чую крізь сон голос матері.

Ось же млинець! На найцікавішому місці!! Як і завжди. І чому я не заведу собі нормального будильника? Може це і здасться для когось дивним, але для мене кращий будильник, ніж вона в житті не знайти. Зі стоном встаю з нагрітого ліжечка і шкандибаю вмиватися. «Ех… школа, коли ж ти закінчишся?! Уроки як же ви дістали! — йду і бурчу про себе. — Та й зима скоро скінчиться! Ось де буде справжній жах».