Розділ 20. Катастрофа планетарного масштабу

Лінар

Як то кажуть біда приходить тоді, коли її вже не чекаєш. В моєму випадку це справжня катастрофа планетарного масштабу.

Останні кілька днів пройшли просто чудово. Я був щасливим, Варя була щасливою. Ми разом проводили час у її крамничці, а потім йшли гуляти на ярмарок. Повертаючись у свою квартиру, я падав на ліжко та засинав з думкою, як чудово складається моє життя. 

Різдвяна магія витала у повітрі, просочуючи мої легені. Я стояв біля прилавку, закінчуючи перераховувати касу.

Сьогодні ми збиралися закритися раніше, бо був Святвечір. Енн вже пішла готуватися до свята.

Дзвіночок над дверима дзенькнув.

— Вибачте, ми вже… — почав було я, піднімаючи голову.

На порозі стояв Джофрі у безглуздому обідку з оленячими рогами. Побачивши мене він радісно розвів руками.

— Шефе! Ну нарешті! Я отримав сигнал! Вітаю з перемогою! Ти досяг свого, вона закохалася по самі вуха! Коли повертаємось у відділ? Наші вже ставки роблять, як саме ти її кинеш.

У крамниці запала мертва тиша.

Я відчув, як кров відливає від обличчя. Повільно перевів погляд на Варю. Вона стояла біля стелажу де щойно поправляла товар. В очах нерозуміння змінилося несподіваним болем, від якого я ледь не захлинувся. 

— Варю, це не… — почав я, роблячи крок до неї.

— Поясни… — її голос був тихим, але твердим як лід. — Про які ставки каже цей чоловік? Ти що заклався, що кинеш мене, як тільки я закохаюся?

— Ні! Тобто так, спочатку, але…

Дзень!

Флакон вислизнув з її рук і розбився об підлогу. Джофрі розгублено закліпав, а я хотів провалитися крізь землю. 

— Я тебе ненавиджу, — прошепотіла вона.

Вона розвернулася та схопивши куртку, вибігла за двері.

— Джофрі, ти дегенерат! — гаркнув я, оббігши прилавок. — Я тебе розжалую до купідона-стажера в дитячий садок!

Я вискочив на вулицю.

— Варя! Стій!

Виявляється моя відьма вміла дуже швидко бігати. Я ледь її наздогнав посеред парку.

— Варя, послухай!

Вона різко розвернулася, виставивши руку вперед.

— Відвали, слизька істота!

Спалахнуло зелене світло і я відчув, як мій світ стрімко перекидається та збільшується. Холодний сніг обпік пупирчату шкіру, і тільки тоді я зрозумів, що сталося.

— Ква!

Я був жабою! Ну Джофрі, я закатаю тебе в бетон, як тільки розберусь з усім цим. Хоча вже розумів, що винен тут тільки я з моїм дурним Его. 

Вона побігла далі. Я зібравши волю в кулак (або в лапку) розірвав прокляття. Зелена шкіра миттєво зникла, повертаючи мені знов образ чоловіка. Нога посунулася, і я гепнувся на лід. 

— Варя! — крякнувши, підвівся й знову кинувся за нею. — Це не чесно!

— А грати почуттями чесно?! — крикнула вона, не обертаючись. — Охолонь, брехун!

Відстань між нами стрімко збільшувалася. Я знав, що як тільки вона зайде у свою квартиру для мене буде все закінчено.

Крутнувши головою у пошуках виходу, раптово побачив вдалині яскраву вивіску зоомагазину. На ній був зображений величезний червоний папуга. 

— О.

Прикликавши свою силу змусив тіло трансформуватися, копіюючи птаха з вивіски. У цьому вигляді виявилося ще холодніше. Занадто пізно згадав, що тропічні птахи на морозі довго не живуть.

Я наздогнав її вже в під’їзді, знов перетворившись на людину. Вона гарячково тиснула кнопку ліфта.

— Ще раз наблизишся — будеш слимаком! — погрозила вона, піднімаючи руку.

— Тільки спробуй!

Вона зашипіла, стискаючи кулаки. Саме в цей момент двері ліфта роз'їхалися. Варя заскочила всередину, збираючись втекти від мене. Я вчасно встиг просунути ногу, не даючи дверям зачинитися.

Ми піднімалися мовчки. Вона важко дихала, притиснувшись до стіни. Я стояв навпроти свердлячи її поглядом.

— Давай роз'яснемо все спочатку. Ти питала хто я такий. Я бог кохання, — випалив, коли ліфт заскрипівши зупинився.

Вона подивилася на мене як на божевільного.

— Хто?

— Моя мати Офелія — богиня кохання, а батько король та маг. Це я підсилав до тебе всіх тих чоловіків, які були в останні місяці. Мене дратувало, що ти всім відмовляєш. Тому вирішив провчити тебе, показати, що ти робиш боляче людям.

— Серйозно? Ти не просто самозакоханий тип, ти ще й псих!

— Я кажу правду! Але план пішов шкереберть! Я закохався, Варю. По-справжньому. Я не хочу нікуди повертатися. Я хочу бути тут, з тобою.

Ліфт знов здригнувся. Двері відчинилися. Вона вискочила на майданчик.

— Якщо ти зараз не відчепишся, я прокляну тебе так, що жодна твоя «божественна» сила не допоможе!

Вона почала відмикати свої двері. Я був у відчаї. Не знав, що робити, що казати, щоб вона хоча б мене послухала.

Недовго думаючи вирішив йти на кардинальні міри. Не любив я ці перетворення, але… Сконцентрувався, змусивши тіло зменшуватися та вкритися м’якою білою шерстю. Я випустив кігтики, зробив найжалібніший вираз мордочки і нявкнув.

— Няв!

Варя обернулася, шоковано відкривши очі. Я зробив крок до неї, не розриваючи зорового контакту. Мій пухнастий хвіст торкнувся її ноги. Але в її очах не майнуло навіть тіні замилування.

Я ж котик!!!

Вона витріщалася на мене ніби я був інопланетним чудовиськом. Раптом її ніздрі роздулися.

— Апчхи!!!

Це був не просто пчих. Мене відкинуло силовою хвилею в стіну, зриваючи личину кота. В очах потемніло. Сповзши на підлогу, схопився рукою за голову. На лобі почала рости гуля.

— Ти що… — простогнав я, хапаючи ротом повітря. — Ти що, вбити мене вирішила?

Варя стояла біля дверей, витираючи ніс хустинкою. Її очі сльозилися і були червоними.

— Те саме хотіла спитати. У мене алергія на котів.

Я сидів на підлозі, розпатланий, забитий, та дивився на неї.

— Я хотів бути милим! — обурився я. — Я хотів, щоб ти розчулилася!

Вона шморгнула носом. Подивилася на мене. На мою гулю. На моє нещасне обличчя. І раптом пирснула.