Розділ 13. Розлючена відьма

Лінар

Я обережно поклав Варю на ліжко. Вона була бліда, наче крейда, її груди здіймалися важко, ніби щось тиснуло на них.

Передусім треба було знищити портал, поки горе наречений і татусь не оговталися та не прийшли за нею. Чорна цвіль на задній стінці шафи пульсувала, видаючи жахливий аромат.

— Ну вже ні, — прошипів я, піднімаючи руку. З моїх пальців зірвалися язики полум'я, охоплюючи гниль. 

Він згорів за лічені секунди залишивши після себе запах трохи підгорілої деревини. 

Кинувши погляд на жінку, пішов у передпокій, запускаючи одночасно сканування. Квартира була зовсім без захисту. Тому швидко зіткав нові плетіння. Тепер сюди навіть комар не міг потрапити не те що той самовпевнений некромант. 

Аж раптом мені на очі впала газета, вона лежала зіжмаканою у сміттєвому відрі. Я звернув на неї увагу тільки помітивши фотографію. З неї дивився вже не молодий чоловік у дорогому діловому костюмі з майже сивим вкладеним волоссям.

Розвернувши газету, прочитав заголовок «Крах імперії?» І нижче був текст де казалося, що власник мережі будівельних магазинів міг втратити все.

— Так ти спадкоємиця будівельного магната? — прошепотів в порожнечу.

Відкинувши голову назад, тихо застогнав. Чому я про це не знав? Цього не було у жодному звіті. Здавалося я знав про неї все. А виявилося, що нічого.

— Професіонал, — буркнув саркастично.

Варя застогнала уві сні. Схопившись, я побіг на кухню, відкрив усі шкафчики, шукаючи потрібне зілля. На жаль зцілювати я не міг. 

На одній полиці стояло багато різнокольорових флаконів і тільки на деяких були етикетки. 

— «Від здуття», «Для росту волосся», «Щоб сусід заткнувся». Хм… — читав я. — Де тут відновлювальне?

На столі завібрував її телефон. Екран світився ім’ям «Енн». 45 пропущених за шість годин. Комусь дуже потрібна була Варя.

Взявши телефон, я легко розблокував.

— Алло?

— Варя?! Де ти?! — зі слухавки почувся істеричний голос. — Ти не прийшла на роботу! Я дзвоню цілий день! 

— Це Лінар, — спокійно перебив я. — Сусід. Варя захворіла. Я знайшов її в квартирі без свідомості. Схоже на сильне виснаження.

— Лінар? — голос Енн змінився, тепер у ньому чітко читалася недовіра. — Виснаження? Чорт, я так і знала. Вона себе загнала. Я зараз буду. У неї є зілля, але я краще привезу свої, свіжі. Нічого не чіпай!

Вона кинула слухавку, а я розгублено залишився стояти посеред кухні. 

Енн примчала за двадцять хвилин. Влетіла в квартиру як ураган, відштовхнула мене від ліжка і почала сканувати Варю якимось амулетом.

— Резерв на нулі, — констатувала вона, дістаючи з сумки флакони. — Типова Варя. Працює поки впаде. А що це за сукня на ній?.. — дівчина нервово захихотіла. — Це що якісь ігри?

— Варя потім сама пояснить, — я не знав, чим саме сусідка ділилася з подругою.

Дівчина скосила на мене очі.

— То ти той самий Лінар? Який подарував класну кружку?

— Це вона так сказала? — здивовано підняв брови я.

Енн хмикнула, вливаючи в рот Варі якусь рідину, від якої тхнуло спиртом.

Варя закашлялась. Її вії здригнулися й вона широко відкрила очі, але погляд залишався розмитим. Жінка хитнула головою, намагаючись сфокусувати погляд. І коли у неї це вийшло у її очах спалахнув тваринний жах. 

Зірвавшись з місця, Варя скинула руку, ніби збиралася наслати заклинання. А потім вона побачила мене.

— Ти… — прохрипіла вона, і жах змінився люттю. — Що ти тут робиш?! Геть! Негайно пішов геть!

— Варю, ти чого? — здивувалася Енн, намагаючись її втримати. — Він тобі допоміг…

— Геть! — верещала Варя, і я бачив, що вона на межі істерики. — Я не хочу його бачити!

Я підняв руки.

— Я зрозумів. Я йду. Захист на квартирі стоїть, ніхто не зайде. Одужуй.

Я вийшов, тихо зачинивши двері. Їй треба час. І мені теж.

* * *

Варя

Коли двері за ним зачинилися, мене почало трясти. Сльози котилися по щоках, я не могла їх вже зупинитися.

— Гей, люба, все добре, він пішов, — Енн гладила мене по голові, як маленьку. — Що сталося? Він тебе образив? Приставав?

Я хитнула головою, ковтаючи повітря.

— Ні… Тобто так… Він вранці ліз обійматися, але це не головне! Енн, мене викрав Генрі.

Очі подруги стали круглими, як блюдця.

— Що?!

— Він прийшов перед обідом. Я думала, що то Лінар та відкрила двері. Здається він на мене щось навів, бо я не пам'ятаю нічого до моменту у його підвалі, — стиснула пальцями ковдру, тіло трусило. — Там був мій батько. Він продав мене Генрі, щоб той погасив його борги. Вони майже провели обряд, коли прийшов Лінар. Він не людина, Енн. Я відчула його силу. Вона була величезною. Тримайся від нього подалі, Енн. Він небезпечний. Він брехун.

Енн слухала, відкривши рота.

— Я залишуся. Побуду з тобою поки тобі не стане краще. 

На це я похитала головою. 

— Не варто. Твої батьки скоро поїдуть, тобі варто бути з ними.

Дівчина зітхнула.

— А як же ти?

Я прислухалася до себе. Резерв після зілля був майже повним, почувала себе добре, тільки голова трохи боліла.

— Я зможу за себе тепер постояти.

— Як знаєш. Якщо треба буде допомога, телефонуй. І закрий двері. Завтра чекатиму тебе на роботі о десятій.

Мої очі стали круглими.

— Так пізно? А як же зілля, що я мала зробити.

— Почну сама. У мене до речі диплом з відзнакою. Тобі треба виспатися. 

Я кивнула, приймаючи такий розвиток подій. Тим паче виспатися мені справді не завадить. Але чи зможу заснути після всього що сталося.

Енн пішла, я відразу закрила за нею двері та ще раз перевірила магічний захист. Він був доволі високого рівня, що тільки підтверджувало мою теорію, що Лінар не людина. Тільки що йому від мене треба?