Розділ 7. Вибуховий ранок

Варя

Ранок розпочався з наполегливого дзеленчання дзвінка на дверях. Я вкотре розліпила очі, але вони знов хотіли закритися, хоч тіло вже перебувало у вертикальному положені. Сьома ранку…

За всю ніч я спала години чотири і тепер виглядала не краще за зомбі, якого якийсь телепень не зміг нормально впокоїти.

— Та йду я, йду, — пробурчала, чалапаючи у капцях до дверей.

На порозі стояв Лінар: свіжий, виголений, пахне дорогим одеколоном і, здається, щастям. Бісить.

— Привіт! — радісно вигукнув він і звук його голосу як дзвін вдаряє в мої бідні вушні перетинки. — Слухай, я тут сніданок готую і виявилося, що сіль закінчилася. Позичиш трохи?

Я мовчки відступила, пропускаючи його у середину. 

— У верхньому ящику, посередині, — буркнула я, прямуючи до холодильника.

Поки Лінар порпався серед баночок, наспівуючи щось собі під ніс, я дістала свій енергетик. Випити нормально каву вже не було часу. Кільце пшикнуло і я жадібно зробила ковток. Зазвичай подібне не пила, бо це вже занадто хімія, хоча й смачна. Кинувши погляд на настінний годинник я ледь не вдавилася солодким напоєм.

— Дідько! Спізнююся! Енн мене приб'є! Я ж обіцяла прийти раніше, щоб разом прийняти товар!

Забувши за Лінара я кинулася у спальню, швидко натягнувши поверх футболки светр. Повернувшись на кухню, схопила телефон та запихнула його в карман рюкзака. Допити енергетик вже не встигала, а залишати відкритим у холодильнику було злочином. До вечора усі газики вийдуть.

Погляд впав на подарунок Лінара — стильну блакитну термокружку, яку він вчора вручив мені «на честь примирення»

«Чудово»

Швидко переливши шипучу рідину в чашку, міцно закрутила кришку. Перевернула догори дном. Ідеально.

— Чудово, — поклала кружку в рюкзак, у радісному передчутті, що на роботі зможу допити. — Лінар? Ти знайшов сіль?

— Так, дякую! Ти моя рятівниця! А ти вже тікаєш?

— Тікаю. Дякую за вечір. Бувай. 

Лінар пішов, а я зачинивши двері, побігла до сходів. 

У повітрі відчувався запах морозу та теплої випічки. Не зупиняючись, я неслася як ошпарена через парк. В голові крутився список інгредієнтів які мали сьогодні привезти і що ще треба замовити.

БА-БАХ!

Гучний звук пострілу розрізав тишу парку, змусивши мене присісти.

З дерева зірвалася ворона.

Я озирнулася, шукаючи очима того хто стріляв.

«Що за придурки стріляють у парку? — промайнула зла думка. — Зовсім подуріли? Бачать же, що тут я йду!»

Я пройшла ще метра три, обурюючись наглості, коли відчула щось дивне. Сьоме відчуття тихенько шепотіло, що справа була в мені.

«А що…»

Я зупинилася та повільно, з дуже поганим передчуттям, зняла рюкзак. З нижнього кутка капала липка рідина.

— Та ну ні…

Відкривши рюкзак я побачила, що дно було залите рожевою рідиною у якій плавали мої серветки та пакетики з чаєм. Посеред цього лежала моя термокружка без верху. Кришка валялася окремо, наче її зірвало вибуховою хвилею.

— Ах ти ж гад… — прошипіла я, витрушуючи рюкзак на найближчу лавочку. — «Надійна», казав він. «Подарунок», казав він.

Мене накрила хвиля праведної люті. — Купив якесь дешеве барахло в переході, або ще гірше — спеціально підсунув браковану чашку, щоб помститися за те, що накричала на нього в магазині. Ну я тобі влаштую.

«Прийду, знайду сайт цього виробника та напишу такий відгук, що у них вуха зав'януть. Нехай всі знають, та не купояють таке гівно. А Лінару цю кружку я на голову одягну!»

В крамницю я ввалилася зла, та здається ще більше втомлена.

Енн саме розставляла на полиці аромосвічки, коли побачила мене:

— Варю? 

— Не питай, — буркнула, кидаючи рюкзак на підлогу підсобки. — Це все мій новий сусід. Подарував термокружку. Щоб він здоровий був! Я налила туди енергетик, закрила, йду собі парком, а воно як бахне! Наче з рушниці вистрелили!

Я почала витягати з карманів куртки постраждалі речі, розкладаючи їх на столі.

— Уявляєш? Йду, думаю — стріляють. А це у мене в рюкзаку бомба вибухнула! Кришку зірвало до бісової матері! Спеціально підсунув, точно тобі кажу. Він на мене зуб має.

Енн подивилася на мене, потім на нещасний кухоль. Брови дівчини повільно поповзли вгору.

— Варю… — обережно почала вона. — Скажи ще раз: що ти туди налила?

— Енергетик! — гаркнула, шукаючи поглядом рушник, яким можна було витерти липкі руки. 

Енн зітхнула та подивилася на мене як на малу дитину.

— Варю, тобі вже тридцять років. А до того ти відьма. Це ж елементарна фізика. 

— І? — я тупо уставилася на неї.

— Газ, Варю. Ти налила газовану рідину в герметичний посуд. Поки ти йшла, воно тряслося, тиск зростав. Газу треба було кудись діватися. — дівчина зробила паузу. — Кружка тут ні до чого. 

Я завмерла з мокрою носовою хустиною в руках, прокручуючи у голові події ранку. 

— Ой.

Рум'янець сорому залив мої щоки.

— Тобто… Лінар не винен?

— Хіба що в тому, що подарував тобі надто якісну кружку, яка тримала тиск до останнього, — хмикнула Енн. — Це ти у нас, подруго, просто перевтомилася. Йди помийся, «терористка». Я поки зроблю тобі кави.

Я опустилася на стілець, закривши обличчя руками.

— Я ідіотка, — простогнала. — Я вже думала шукати сайт де продають кружки та скаржитися.

— Буває, — філософськи зауважила Енн. — Добре, що не зробила. А то засміяли б.

Я подивилася на подругу та нервово хіхікнула.

___________

А у вас колись траплялося щось подібне?))