Розділ 6. Приємна несподіванка

Лінар

Я зустрів Джефрі за рогом будинку, перед цим окинувши злодійкуватим поглядом вулицю. Зайві очі мені були непотрібні. Не хотілося щоб хтось розкрив Варі мій маленький обман.

Пиріг був упакований у картонну коробку перев'язану грубою мотузкою. Я відкрив кришку оцінюючи товар. З Джофрі ще стане принести щось не те. Але цей пиріг виглядав ідеальним: трохи кривеньким, рум'яним і з тріщиною з якої витікала яблучна начинка. 

— Ти готував? — запитав я, опускаючи кришку.

Джофрі нервово смикнув плечем.

— Ти ж знаєш, що я не вмію. Довелося попросити Мегс та пообіцяти їй дещо.

При згадці пекарки, що працювала напроти нашого офісу брови стрибнули вгору.

— Мегс?.. — не вірив я. — Ця занадто ідеальна ельфійка? Як ти її вмовив зробити його таким?

— Ну… — хлопець зам'явся, не поспішаючи відповідати. — Я дуже сильно попросив. Цього тобі достатньо. Скажи краще, як у тебе справи з тією відьмою? — швидко перевів тему.

— Добре. Вона майже моя, — я не збирався розказувати йому реальний стан справ. Зовсім скоро вона дійсно буде моєю. — Можеш бути вільним.

Джофрі розчинився у повітрі з тихим «пуф», а я поправивши шарф рушив до під'їзду.

До вечора ще було достатньо часу, тому після недовгого роздуму вирішив сходити купити їй якийсь маленький подарунок. Кажуть люди таке роблять щоб загладити провину. Особисто мені було ні в чому вибачатися, але якщо допоможе справі тоді можна хоч засипати її тими подарунками. 

Варя повернулася додому опів на десяту вечора. Це було запізно для моїх планів. Я дав їй рівно десять хвилин, щоб вона встигла переодягнутися, але не встигла заснути. Рівно в 21:40 натиснув на дзвінок, начепивши на обличчя щасливу усмішку та виставивши вперед пиріг.

* * *

Варя

 Я саме наливала чайник, мріючи про з'їсти кілька бутербродів з ковбасою, коли хтось постукав у двері.

— Кого там ще принесло? — буркнула я, човгаючи у коридор. — Якщо це знов той Ліон, я перетворю його у слимака.

Глянула у вічко. Лінар. Чомусь я навіть не здивована. І що йому не так на цей раз? Я шумно випустила з губ повітря. Знов почне читати свої проповіді? Чи вигадає щось нове? 

Втома повернула вчорашню образу, змушуючи згадати, як вночі з його квартири долинав гуркіт та якесь гудіння. Дивно що його за це не прибив наш сусід зверху. Пан Якоб мав дуже чутливий сон.

Я різко відчинила двері, готуючись послати його за відомою адресою, але слова застрягли в горлі. Він тримав у руках тарілку на якій стояв рум'яний пиріг від якого божественно пахло корицею та яблуками. 

Шлунок жалібно забурчав при вигляді цього. Я голосно ковтнула слину, відкриваючи двері повністю. Якщо це якась каверза нехай пробачать мене боги, я засмажу Лінара на вечерю та засуну йому яблоко до рота.

— Привіт, — тихо сказав він. Кутики губ винувато опустилися. — Слухай, я знаю, що наше знайомство почалося м’яко кажучи, не дуже… І в ліфті, і в магазині я поводився як ідіот.

Я мовчала, бо це була чиста правда, і сперечатися не було сенсу.

— Я хочу загладити провину, — продовжив він, трохи піднімаючи тарілку. — Це тобі. Я спік пиріг.

Мої брови поповзли вгору, а шлунок почав видавати ще голосніші звуки.

— Сам? У духовці? — як би я не намагалася додати у голос скептицизм це не вийшло. Рот знов наповнювався слиною. — Для мене?..

— Ну не на багатті ж, — він ніяково усміхнувся. — Яблучний. За маминим рецептом. Він, правда, вийшов трохи кривим, я не дуже вмію пекти, але старався. Чесно.

Я перевела погляд з його обличчя на пиріг. Ображене самолюство хотіло відмовитися та закрити перед ним двері, але голос голоду кричав цього не робити. Зрештою навіть якщо він захоче мене отруїти у нього це навряд вийде. Зранку все одно воскресять та піду на роботу. 

 — Заходь, — зітхнула я, відступаючи вбік. 

Ми пройшли на кухню. Лінар поводився на диво тихо. Чоловік поставив тарілку з пирогом на стіл, поки я діставала чашки.

Не хотілося це визнавати, але здається він вже не такий поганий. Та й у голові раптово з'явилася думка, що вночі я могла чути саме звук міксера. Губи проти моєї волі почали розпливатися у посмішці. Невже він ще вночі його починав готувати?

Ніколи б не подумала, що такі чоловіки як Лінар здатні на щось подібне. До цього мені здалося, що він з тих хто замовляє обіди з ресторанів, не бажаючи бруднити руки. Був у мене колись такий знайомий, що також працював з дому, і виглядав при цьому як модель з «Vogue».

Пиріг виглядав не ідеально: зовсім трохи підгорілий знизу, кривенький, але чомусь саме це пудкупало мене. Голос у голові казав: «Дивись як старався! Для тебе. Може він взагалі у перший раз пік. Треба подякувати! Який хороший чоловік»

— Чай чи кава? — спитала я вже вголос.

— Чай, якщо можна. Зелений.

Він допоміг мені нарізати пиріг. Його рухи були обережними, наче він боявся зіпсувати свій шедевр. На якусь мить мій погляд затримався на його пальцях: довгі з ідеально підстриженою кутикулою. Я скосила очі на свої руки, на яких манікюру не було вже місяць. Як тільки розпочався сезон свят.

За вікном вже давно було темно і знов почав падати сніг. Я сиділа обіймаючи долонями чашку, та жуючи пиріг. На смак він був також ідеальним.

— Слухай… — прожувавши, сказала я. — Це реально смачно.

Лінар розцвів, розпливаючись у широкій посмішці.

— Я радий. Вийшло не з першої спроби, — опустив очі, ховаючи погляд під густими віями. — Раніше ніколи пиріг не готував.

— Дійсно? — якщо це перший раз то у Лінара був талант до випічки, навіть попри деякі дефекти. — Але чого зараз вирішив зробити? Ти був не зобов'язаний.

Чоловік кліпнув піднявши очі.

— Я думав тобі буде приємно.

— Дякую… — зашарівшись, я швидко підняла чашку, сховавшись за нею.