Розділ 3. Світлі почуття

Лінар

Деякий час я сидів за кухонним столом нервово вистукуючи ритм. Настрій із самого ранку був кепським, хотілося в когось запустити чашкою.

Повернувши голову, провів поглядом сніжинки, що вже танцювали за вікном. Зима була ідеальним часом для кохання: гаряче какао, плед, та двоє що притискаються один до одного на дивані, намагаючись зігрітися. Моя відьма не розуміла від чого відмовлялася.

Пізніше я планував навідатися у її крамничку, щоб краще оцінити масштаб проблеми, а поки треба спуститися, купити нормального чаю. 

* * *

Варя

 Цей день обіцяв бути кращим за попередній. Йти на роботу збиралася тільки перед обідом, а поки могла собі дозволити лежати у ліжку та дивитися серіал.

Час пролетів непомітно. Крамничка зустріла ароматом свіжого коріння та квітковими нотками. В кутку, біля шафи з готовою продукцією, помічниця голосно розповідала літній пані склад зілля «П’янке серце».

Мої очі розширилися від легкого шоку, коли зрозуміла, що та цікавиться зіллям для підвищення витривалості у ліжку. Не втримавшись,  кинула на жінку сповнений захвату погляд. Сподіваюся у неї та її кавалера вечір вдасться.

Поставивши стаканчик з великим американо під прилавок, я повісила куртку на вішак та одягнула зелений фартух з фірмовою емблемою. 

Коли покупчиня вийшла з крамнички ми з Енн обмінялися посмішками.

— Я хочу, щоб у мене в її віці, було так само, — зітхнула вона, заправляючи за вухо неслухняне біляве пасмо. — Класна жінка.

Мені важко було з нею не погодитися.

— Ти можеш вже йти по своїх справах, далі я сама впораюся.

Енн сяйнула усмішкою, скидаючи фартух.

— З мене завтра великий торт!

— Нічого не треба. Проведіть гарно час разом.

Коли вона побігла зустрічати батьків на вокзал, я залишилася у крамниці сама. З Енн ми знайшли спільну мову з першого робочого дня. Вона була лиш на кілька років меншою за мене, й більш позитивно дивилася на світ не зважаючи на те, що їй вже довелося пережити. Хоч я постійно казала, що мені нічого не треба, вона кожен раз, якщо доводилося піти раніше, приносила нам щось смачненьке. І також могла затриматися, якщо я не встигала з усім сама. Золото, а не колега. 

Наступні кілька годин я те й робила, що продавала зілля та записувала нові замовлення. У минулий місяць крамничка мала хороший виторг, і ми навіть не кожен день падали з ніг під кінець робочого дня. У грудні я сподівалася на щось схоже.

Мій спокій закінчився рівно о четвертій нуль, нуль. Я стояла за прилавком тільки розрахувавши чергового клієнта, коли дзвіночок на дверях дзенькнув.

— Доброго дн… — почала я завчену фразу, але вдавилася повітрям впізнавши свого нового сусіда. На щоках спалахнув рум’янець від згадки нічного сну. 

Лінар як і вчора виглядав ніби зійшов з обкладинки модного журналу: чорне пальто, шарф недбало накинутий на шию, і та сама білосніжна посмішка.

— Вам щось підказати? — спитала я, поборовши бажання сховати очі.

Повернувши голову, чоловік широко відкрив очі, у них майнуло здивування.

— Яка несподіванка! — вигукнув він радісно, прямуючи до мене. — Не знав, що ти тут працюєш, сусідко.

— Я власниця цієї крамнички, — пропустивши мимо вух завчасне «ти», відповіла я. — Вам щось підказати?

Чоловік обвів поглядом ресторанного критика прилавок, ковзнувши по двом дівчатам у черзі, які обговорювали любовне зілля яке збиралися придбати, та жінці, що переглядала прайс для замовлення. Його погляд зачепився за пляшечку з рожевою рідиною в руках однієї з дівчат.

— Цікаво… — протягнув він, беручи до рук рожевий флакон. Дівчина яка його тримала розгублено кліпнула, навіть нічого не сказавши. — «Стріли амура»? Серйозно? — він повернувся до мене і його очі спалахнули якимось дивним блиском. — Як ти можеш продавати це, Варю?

Я підтиснула губи, щоб не бовкнути щось зайве.

— За гроші. Це такі круглі штуки, якщо ти не знав, Лінаре, — повільно, наче для дурних пояснила я, зробивши наголос на його імені.

— Це підробка! — вигукнув він на всю крамничку, привертаючи увагу покупців. — Кохання, це найчистіше, найсвітліше почуття! Це, як ковток чистого гірського повітря! Як аромат троянд у саду. Як політ… Його не можна просто розлити у скляні пляшки. 

Лінар рвучко повернувся до дівчат, від чого вони ледь не втиснулися у стелаж зі заспокійливими настоянками та мазями від застуди. 

— Милі леді, для чого вам це?  — приклав руку до грудей. — Ви гідні справжніх почуттів! Вийдіть на вулицю, прогуляйтеся по цьому чудовому місту. Я впевнений, що ваші істинні пари вже чекають зустрічі з вами! Вам не потрібні ніякі зілля.

Дівчата стояли відкривши рота, а я стискаючи кулаки та зуби, щоб не викинути горе сусіда геть з крамнички.

— Він правий, Лія. Це якось неправильно, — прошепотіла одна з дівчат, та опустивши очі в підлогу, поставила рожевий флакон на прилавок. — Ми це не будемо брати. Пробачте. — та швидко втекли за двері.