Розділ 1. Божественний сусід

Лінар

«Ну настільки ж непробивна відьма, — пирхаю я, читаючи тижневий звіт. — Останній кандидат не протримався навіть кількох днів».

Як бога кохання мене це особливо ображало. Ненавиджу, коли знецінюють роботу. Тим паче добре пророблену роботу.

«Варвара — відьма зі спеціалізацією побутова магія, любовні зілля та обереги. Невиправний трудоголік та часта відвідувачка податкової».

Місяць тому у неї були якісь проблеми з бізнесом. Я не вдавався у деталі, але було й так усе зрозуміло. Відкинувши папку убік, я нервово постукав ідеально доглянутими пальцями по стільниці.

«Якщо життя дає тобі знак, Варю, треба ним користуватися»

Я не любив жінок у бізнесі, з ними завжди було важко, і більшість з них не розуміли, що це зовсім не їхнє. Пограються та кинуть, а любовне гніздечко вже буде пізно звити. Звичайно були ті, які викликали щирий захват, але таких були одиниці. Варя однозначно не входила до них. 

— Це ж треба було відмовити Артуру! — я звернувся до порожнього кабінету, бо мій асистент втік ще на початку мого монологу. — Артур був ідеальним! Високий, з тілом, як в Аполлона, заробляв поки не дуже, але з його талантами через пів року міг добре піднятися по кар'єрним сходам. І до того ж любив котів! Яка відьма не любить котів? Це ж їхній головний пунктик!

Я клацнув пальцями, і в повітрі виникла ілюзія Варвари. Звичайна собі дівчина: руде волосся, синці під очима від недосипу і погляд від якого хотілося закопатися під землю. Вона дивилася на світ так, наче він завинив їй три зарплати.

— «Він підозріло ідеальний», — передражнив її, згадуючи причину відмови кандидату №5. — А попередній? «У нього не закривається рот». Й нічого страшного, бо говорив по ділу. А той, що був до нього? «Він дихає занадто гучно». Серйозно?!

Я підвівся та підійшов до дзеркала на всю стіну. Звідти на мене дивився еталон чоловічої краси: брунатне волосся з легкою хвилею, блакитні очі з чорними густими віями, посмішка, від якої не могла встояти навіть безсмертна. 

Я був богом кохання, чорт забирай! Я звів тисячі людей та нелюдей! У мені ніколи не було поразок! І зараз я не збирався ставати посміховиськом для своїх колег.

— Втрачаю хватку? — прошепотів своєму відображенню. — О ні. Я просто зміню стратегію.

План виник миттєво. Кутик губ сіпнувся вгору. Якщо вона не хоче кандидатів, яких я їй посилаю, вона отримає саме кохання. У чистому, вигляді. Мене. Я змушу її закохатися!.. Це буде нескладно, я ж бог, зрештою. Я буду наймилішим, найчарівнішим чоловіком у світі. Я принесу в її сіре життя стільки романтики, що її знудить. А коли крижане серце розтане і вона закохається у мене, я піду геть.

Жорстоко? Можливо. Але педагогічно. Вона має відчути біль, який завдавала моїм найкращим кандидатам. Це буде урок. Майстер-клас від професіонала.

— Джофрі?! — гаркнув я. — Купідоне!

З-за високого вазона з кактусами визирнула голова колеги з надутими щоками. Я здивовано зігнув брови.

— Ти що там робив? 

Джофрі почав швидко щось жувати. Обігнувши вазон я побачив, що хлопець сидів на підлозі жуючи величезний бургер. Від вигляду смаженої котлети з хлібом у мене відразу збунтувався шлунок. 

— Чого ти сидиш тут, а не йдеш у кафе?

Хлопець нарешті прожувавши те що було у роті.

— Так ви самі заборонили мені покидати офіс, — підняв руку. — От навіть браслет начепили, щоб контролювати скільки часу я сиджу в кабінеті. Мені легше поїсти тут ніж йти до того кафе, сидіти там, а потім йти додому на годину пізніше. 

— Міг би їсти за своїм столом, — буркнув. Не пам'ятаю коли таке казав, браслети були у всіх, але Джофрі дійсно раніше багато байдикував у робочий час через що був змушений усе відпрацьовувати. 

— Ви обіцяли мене з'їсти, якщо я принесу у кабінет їжу. У вас дієта.

Я важко зітхнув: навіть не посперечаєшся.

— Підготуй документи на відрядження на місяць. І знайди мені житло недалеко від Варвари Мороки.

* * *

За дві години я вже стояв перед звичайною багатоповерхівкою у спальному районі міста. Будинок виглядав так, наче його будував Джофрі під час депресивного епізоду: сіра цегла, облуплена найдешевша фарба брудно зеленого кольору. Не здивуюся, якщо гроші на ремонт пішли у чиюсь кишеню. 

Підійшовши до дверей натиснув на кнопку домофона. Він жалібно почав пищати ніби благаючи, щоб його добили.

— Чудово, — буркнув я, поправляючи комір свого чорного пальта, яке коштувало дорожче, ніж весь цей під’їзд разом із мешканцями. — Сподіваюся хоч у квартирі нормальний ремонт.

Моє справжнє ім'я ніхто зі смертних не знав тому я вирішив не вигадувати, з прізвищем було складніше, бо воно у мене було занадто довгим для цієї країни.

«Тебе звуть Лінар, ти працюєш в IT деякий час, — пирхнув. — І якого біса тоді живу у цій розвалюсі? — фиркнув: — Збираю гроші на власний будинок і не хочу поки витрачати на дороге житло».

Нове житло було на восьмому поверсі прямо навпроти квартири №82 де проживала моя відьма.. Двері ліфта навіть не відкрилися, тому довелося йти пішки. 

Я клацнув пальцями, і замок моїх дверей тихо клацнув, впускаючи мене всередину. Житло було... терпимим. 

«Пізніше зроблю ремонт»

Раптом на сходовому майданчику почулися важкі кроки, ніби мішок з картоплею відростив ніжки й тепер намагався дійти до свого поверху.

Це була вона!

Я прочинив двері, збираючись зіграти сцену з несподіваною зустріччю. Варвара виглядала навіть гірше, ніж в ілюзії. В руках вона тримала два величезні пакети з супермаркету, а на плечі теліпалася маленька жіноча сумочка з якої визирала пляшка вина.

— Добрий вечір! — посміхнувся на всі тридцять два зуби. — Я ваш новий сусід. Лінар.

Вона зупинилася. Повільно повернула голову, ковзнувши по мені мимобіжним поглядом. Скривилася, опустивши пакети на підлогу.