Глава 40

Кілька годин блукань лісом — і вже після обіду ми нарешті дісталися околиць столиці.

Зупинившись перевести подих, я завмерла, розглядаючи місто, що розкинулося перед нами. Безліч будинків різних кольорів, форм і розмірів тягнулися вдалину, утворюючи химерну мозаїку дахів та стін. Після темних печер і густих лісових хащів це видовище здавалося майже нереальним. Наче ми переступили невидиму межу й опинилися в зовсім іншому світі.

— Готова? — запитав Саргон.

Я перевела погляд із міста на нього й мовчки кивнула.

Чи була я готова? Та звідки мені знати! Усередині все стискалося від хвилювання, а думка про те, що нас чекає попереду, зовсім не додавала впевненості. Та ми вже подолали такий шлях, що зупинятися було б безглуздо. Залишалося тільки довести цю пригоду до кінця й сподіватися, що в столиці мені допоможуть повернути пам’ять. А далі буду вирішувати своє подальше життя.

Саргон знову узяв мене за руку й легенько стиснув долоню. Я подивилася на наші переплетені пальці, а тоді знову на нього. Цей простий жест чомусь допоміг мені заспокоїтися. Я досі не знала, що чекає на нас у місті, але принаймні не почувалася самотньою.

— Як ми знайдемо лікаря? — запитала я, крокуючи широкою стежкою в бік міста.

— Розпитаємо людей. У великих містах ринки зазвичай розташовані неподалік від в’їзду, а торгівці знають усе й про всіх, — відповів Саргон. — Можливо, за ту знайдену монету вдасться купити хоча б хліба.

Місто зустріло нас гаміром, метушнею та натовпом людей. Саргон мав рацію: ми майже одразу опинилися на ринку.

Я роздивлялася все навколо з широко розплющеними очима й ледь не роззявленим ротом. Здавалося, я ніколи в житті не бачила стільки людей в одному місці.

Ринок вирував життям. Торговці навперебій вихваляли свій товар, закликаючи покупців підійти ближче, а ті торгувалися, розглядали покупки й переходили від одного прилавка до іншого. Звідусіль долинали голоси, сміх і дзенькіт монет. На дерев’яних столах височіли кошики з фруктами та овочами, поруч лежали буханці свіжого хліба, круглі головки сиру й різноманітні спеції в полотняних мішечках. Від одних прилавків тягнуло апетитними ароматами випічки, від інших — прянощами, запах яких я навіть не могла впізнати.

Люди тут теж були різними. Одні носили прості лляні сукні, схожі на мою, інші — пишні вбрання, наче зібралися на свято. Чоловіки також одягалися по-різному: серед натовпу траплялися і звичайні робітники, і заможні пани, які прогулювалися з таким пихатим виглядом, ніби весь цей світ належав їм.

Я крутила головою на всі боки, намагаючись нічого не пропустити. Тут було стільки незнайомих облич, дивних товарів і нових запахів, що очі просто розбігалися. І хоча я не могла пояснити чому, усе це водночас захоплювало й трохи лякало.

— Ходімо, он приємна пані булочки продає. Купимо щось перекусити й запитаємо, де знайти лікарню, — сказав Саргон мені на вухо, щоб я почула його крізь ринковий галас.

За кілька кроків ми вже стояли біля лотка з випічкою. За прилавком поралась пухкенька жіночка з рожевими щічками й добрими очима.

— Доброго дня, молоді люди! Щось обрали? — привітно усміхнулася вона.

— Доброго дня, пані. Дайте нам дві ваші найсмачніші булочки, — відповів Саргон і дістав із кишені нашу єдину монету, знайдену в тій хатині.

— Та вони всі смачні! Обирайте будь-які, — запевнила продавчиня й сховала монету в кишеню білого фартуха.

Саргон вибрав дві найбільші булочки й одну простягнув мені. Вона була ще теплою, наче щойно з печі. А аромат… М-м-м! У мене аж слинка потекла.

— Щиро дякуємо, — усміхнувся Саргон.

— На здоров’я, дітки! — відмахнулася жіночка.

— Вибачте, пані, можна ще запитання? Гадаю, ви зможете нам допомогти. Підкажіть, будь ласка, як знайти лікарню? Бажано міську, де приймають безкоштовно, — із чарівною усмішкою звернувся до неї Саргон.

— Міська лікарня неподалік від центральної площі. Але з безкоштовними лікарями в нас, на жаль, біда. Лише один старий приймає безкоштовно, та й методи в нього сумнівні. Люди побоюються до нього ходити, — жінка мимоволі здригнулася. — Решта вже давно приймає тільки за гроші.

Я напружилася. Оце так вибір: дивакуватий старий із сумнівними методами або платні лікарі, які навряд чи погодяться лікувати мене за гарні очі. Ну на інше я надто не розраховувала. 

— Ще раз дякуємо. Гарного дня! — Саргон легенько вклонився, а тоді обійняв мене за плечі й повів до виходу з ринку.