Глава 37

Я продовжувала шоковано дивитися на хлопця, який заходив у воду, а пальці машинально потягнулися до губ, де ще відчувалося тепло його дотиків.

Що це щойно було? Звичайна турбота чи, можливо, щось більше?

Не знаю, що й думати, але серце тремтіло від надлишку почуттів, а перед очима раз у раз поставав його образ — так близько, що я досі могла уявити тепло його подиху на своїх губах. Ще кілька сантиметрів — і я б відчула його поцілунок…

Я заплющила очі й важко видихнула. Ні, Сніжано, не закохуйся! Ви завтра розійдетеся, і ти, найімовірніше, більше ніколи його не побачиш. Тобі мало головного болю від спогадів, що нахлинають? Ти ще й болю від нерозділеного кохання захотіла?

Дурепа! Так, вдих-видих! Треба й самій охолонути. Вода заспокоїть і змиє з мене це відчуття його шкіри на моїй.

Я підвелася й попрямувала до озера. Саргон заплив уже досить далеко, раз у раз занурюючись з головою. Надворі було тепло, навіть вітер не повівав. Зоряне небо відбивалося в темній поверхні озера, а навколо панували спокій і тиша. Лише зрідка їх порушували сплески води, коли Саргон виринав на поверхню.

Я ще трохи постояла на березі, переминаючись із ноги на ногу. Вода здавалася теплою, та після зустрічі з тією страхітливою рибиною бажання занурюватися в неї кудись зникло. Але ж я не збиралася провести ніч брудною. Завтра на нас чекає столиця, лікар і, сподіваюся, нарешті нормальне ліжко. Тож треба хоча б привести себе до ладу.

— Так, Сніжано, ти доросла дівчинка. Це просто озеро. Звичайне озеро. Звичайнісіньке, — прошепотіла я собі під ніс, ніби від цих слів вода мала стати менш підозрілою.

Обережно ступила на мокрий пісок і присіла, торкнувшись поверхні кінчиками пальців. Тепла. Навіть приємна.

Ну от! Ніхто ж не змушує мене запливати на середину. Скупалася швиденько, освіжилася — і назад до вогнища. А якщо якась зубаста потвора вирішить мною повечеряти, то нехай спочатку спробує мене наздогнати! Щоправда, після сьогоднішніх пригод я вже не була впевнена, що здатна втекти навіть від особливо лінивого коропа.

Я озирнулася на Саргона. Він знову пірнув, і на поверхні залишилися тільки кола, що повільно розходилися водою. Чудово. Принаймні ніхто не витріщатиметься.

Я швидко стягнула одяг і склала його на сухому піску подалі від води. На мить завмерла, прикриваючи руками груди, хоча навколо, крім нічних звуків, нікого не було. Саргон плавав далеко, а я й без того надто часто червоніла в його присутності. Не вистачало ще, щоб він застав мене зненацька й знову почав свої кпини!

Зібравшись із духом, я ступила у воду. Один крок. Другий. Я повільно зайшла глибше, аж поки вода не сягнула плечей.

— Ну ось, нічого страшного, — пробурмотіла я, тримаючись на воді. 

Відчуття було неймовірним. Здавалося, разом із пилом і потом вода змивала втому останніх днів. Я провела мокрими долонями по обличчю й нарешті змогла видихнути на повні груди. От тепер я знову схожа на людину, а не на загублену мандрівну волоцюжку.

Я заплющила очі, намагаючись насолодитися тишею, але перед внутрішнім поглядом знову виникла усмішка мого супутника. А за нею — теплий дотик його пальців до моїх губ.

— Та щоб тебе! — прошепотіла я й бризнула водою собі в обличчя.

Ні. Досить. Я сюди купатися прийшла, а не вкотре прокручувати в голові те, чого, можливо, взагалі не було.

Зробивши кілька рухів руками, я обережно занурилася по шию, відкинула голову назад, заплющила очі й дозволила собі трохи побайдикувати.

Раптом хтось схопив мене за ногу.

— А-А-А-А! — мій вереск, мабуть, розбудив усю живність у навколишньому лісі.

Я різко смикнулася, і від переляку пішла під воду, відчайдушно розмахуючи руками. Коли нарешті виринула, переді мною вже стояв Саргон. І, судячи з його задоволеної пики, він щойно пережив найкращу мить за весь день.

— ТИ ЗДУРІВ?! — обурено заверещала я, відкидаючи мокре волосся з обличчя.

— А я тут до чого? Ти сама у воду пірнула, — засміявся він.

— Я тобі зараз влаштую! — пообіцяла я й зачерпнула долонями воду.

Не встиг Саргон навіть кліпнути, як цілий фонтан бризнув йому просто в обличчя.

Він завмер. Повільно витерши воду з очей, дракон перевів на мене погляд. Його усмішка стала настільки підозрілою, що я миттю пошкодувала про свою войовничість.

— Сама напросилася, бойовий хом'ячку.

— Тільки спробуй!

Він зачерпнув воду обома руками й хлюпнув нею в мене.

— А-А-А! Саргоне!

— Що? Ти ж сама почала!

— Що? Я тобі покажу, хто почав!

Я кинулася на нього з черговою порцією води. Він ухилився, але лише частково, тож наступної миті вже я сміялася, дивлячись як він плюється водою.

А потім почалося справжнє безумство. Ми бризкалися, ухилялися, намагалися підкрастися одне до одного й обливали супротивника щоразу, коли той найменше цього очікував. Саргон виявився напрочуд спритним, але й я не збиралася здаватися без бою. Щоправда, після кількох невдалих атак у мене з'явилася підозра, що дракон навмисно піддається, аби потім ефектніше мене обхлюпати.

— Ти шахраюєш! — звинуватила я його, коли чергова хвиля води накрила мене з головою.

— Я? Ніколи! — з абсолютно невинним виглядом відповів він.

— Ага, звісно! У тебе ж навіть обличчя чесне!

— Дякую. Я знав, що ти нарешті оціниш мою вроду.

— Розмов про вроду не було! Який же ти самозакоханий лускатик!

Саргон розреготався від мого компліменту, а я скористалася його неуважністю й хлюпнула водою просто йому у вродливу мармизку.

— Ось тобі!

— Ах ти ж…

Він не договорив, бо я вже відпливала подалі, сміючись так, що в мене почало боліти в животі.

І раптом я спіймала себе на дивній думці. Я давно так не сміялася. Не намагалася згадати, ким була раніше, не мучилася питаннями про майбутнє, не боялася, що Саргон одного дня залишить мене саму в цьому незнайомому світі. 

Я просто була тут. У теплому озері, під зоряним небом, із хлопцем, який щойно мало не втопив мене. І мені було добре. Єдине бажання: наздогнати цього нестерпного дракона й утопити його в бризках так само, як і він мене!