Глава 25

Опанувавши себе, виповзла з зелених кущів і попрямувала до галявини, де на мене вже чекав мовчазний лускатий транспорт. Хлопець даремно часу не втрачав і перетворився, поки я там витанцьовувала з перевдяганням.

​Я ввімкнула режим «робимо вигляд, що все під контролем». Наче це абсолютно буденна справа, коли малознайомий хлопець ходить із моєю білизною в кишені. Головне — не косити оком на ту кляту кишеню. І взагалі стерти з пам’яті, як вона туди потрапила.

​Мовчки підійшла й якось видерлася йому на спину, намагаючись вмоститися зручніше. Дракон повернув свою масивну голову й впився в мене уважним поглядом.​

— Усе добре. Не звалюся, — впевнено видала я, хоча від самої думки про політ долоні миттєво спітніли. Знову ця клята висота.

​Він ще кілька секунд роздивлявся мене, а потім розправив велетенські крила.

​— Тільки давай без різких викрутасів, добре?

​Відповіддю стало тихе, але дуже виразне гарчання.

​— Я це сприйму як «домовилися».

​Наступної миті дракон відштовхнувся від землі. Я й оком моргнути не встигла, як галявина стрімко полетіла кудись униз.

​— Ой! Мамцю! — пискнула з переляку, руки самі вчепилися в його шию, і я всім тілом притиснулася до теплої лускатої спини. Серце калатало так, наче намагалося вискочити з грудей.

​Дракон плавно піднявся й зробив широке коло над лісом. Я міцно заплющила очі.

​— Тільки не дивися вниз. Головне — не дивитися вниз...

​Це була геніальна порада самій собі, особливо якщо ти не збираєшся її виконувати.

​Я привідкрила одне око — і на кілька секунд просто забула, як дихати. Та й про страх забула теж. Під нами простягався безкрайній зелений океан лісу. Дерева здавалися зовсім крихітними, іграшковими, а між ними срібною ниткою звивалася річка. Далеко за обрієм здіймалися гори, вершини яких ховалися в легкій туманній димці.

​— Нічого собі... — мимоволі шепнула я.

​Дракон ледь повернув голову, ніби почув мій шепіт.

​— Красиво, — пояснила я, трохи усміхнувшись. 

​Поступово паніка почала відступати. Я вже не стискала його лускату шию до білих кісточок на пальцях і навіть наважилася трохи випрямитися. Вітер куйовдив волосся, холодив щоки, але це вже так не лякало. Навпаки, з'явилося дивне, майже дитяче захоплення. Інстинкт самозбереження теж задивився на цю красу перед очима. І я не про дракона якщо що. Хоча, він теж неймовірний, але йому про це знати не обов'язково, а то ще більше зазнається.

​Ми летіли довго. Час від часу дракон трохи знижувався, прослизаючи над самими верхівками дерев чи вздовж вигинів річки, а потім знову легко злітав угору.

​Коли сонце потроху почало знижуватись, дракон нарешті плавно опустився біля невеликого лісового озера. Я сповзла з його спини й зробила пару дуже невпевнених кроків, ноги після кількох годин у повітрі були ніби не мої.

​— Я жива! — урочисто оголосила я, озираючись. — І ми навіть не звалилися!

​Дракон уже через секунду скинув луску й перетворився на людину. Поправив розтріпане вітром волосся й подивився на мене з м'якою насмішкою:

​— Ти хотіла сказати «не звалилася»?

​— Я сказала те, що сказала. — хмикнула я.

​— Ні-ні. Ти чітко сказала «не звалилися».

​Я вдавано насупилася:

​— Після такого перельоту я маю повне законне право на одну граматичну помилку!

​— На одну?

​— Ой, все, — я махнула рукою і закотила очі.

​Він тихесенько засміявся. Я ж підійшла до озера, присіла й вмила обличчя прохолодною водою.

​— Скільки нам ще летіти? — втомлено спитала я.

​— Якщо погода не зіпсується, до настання ночі будемо на місці.

​— А чому вона має зіпсуватися? — я підняла голову. Наче хмар немає.

​Він відповів не одразу, а його погляд ковзнув кудись мені за спину. Я озирнулася.

​Над далекими горами збиралися темні, важкі хмари. Ще мить тому небо було чистим, а тепер горизонт повільно затягувала сіра загрозлива завіса.

​— Це погано? — з тривогою спитала я.

​— Не дуже добре. — відповів хлопець і насупив брови.

​— Вмієш ти заспокоювати, — пирхнула я.

​Він усміхнувся і додав:

​— Поки все спокійно. Якщо вирушимо зараз, встигнемо проскочити до найближчого селища.

​— Тоді чого ми чекаємо? По конях! Ой, тобто, полетіли, — я нервово захіхотіла й підвелася. Хлопець здивовано глянув, наче на якусь дивну істоту з двома носами. Жартів не розуміє, чи що?