Глава 2

Дні непомітно складалися в тижні. Поки я жила від однієї книжкової новинки до іншої, весна тихо поступилася місцем літу. Київ розжарився так, ніби хтось угорі вирішив зроби з нас шашлик.

​У кав'ярні теж усе змінилося. Якщо ще місяць тому ми ледве встигали варити капучіно і лате, то тепер люди частіше просили лимонади, айс-лате або взагалі проходили повз. Не кожен готовий пити гарячу каву, коли на вулиці за тридцять.

​— Якщо так піде й далі, — буркнула Тетяна, ліниво витираючи стійку, — Почну продавати морозиво. Я від нудьги скоро здохну.

​— Можемо стати перед входом у купальниках і продавати лимонад перехожим, — весело запропонувала я.

​Таня лише пирхнула у відповідь і продовжила неквапливо прибирати.

​Зате був один клієнт, чий графік не залежав від погоди. О восьмій сорок п'ять дверний дзвіночок незмінно дзенькав, і на порозі з'являвся пан Подвійний Еспресо. У таку спеку він усе одно залишався вірним своїй звичці й брав виключно гарячий міцний напій без цукру. Мені б таку жагу до стабільності.

​— Доброго ранку.

​— Доброго, — усміхнулася я. — Як завжди?

​Він мовчки кивнув.

​Поки кавомашина гуркотіла, я ловила себе на думці, що встигла вивчити про цього хлопця дивно багато дрібниць. Він носить годинник на лівій руці, завжди чітко каже «дякую», дивлячись мені прямо в очі, і розтягує губи в усмішці лише одним кутиком рота, наче йому лінь усміхнутись на всі тридцять два. Виглядає років на двадцять п'ять, можливо більше. Натомість я досі не знала найпростішого — його імені. Але спитати соромлюсь. Хай це залишиться загадкою, так цікавіше.

​— Знову та-а-к дивився, — тихенько прошепотіла Танька, щойно за ним зачинилися двері.

​— Хто? — здивовано спитала я, хоча чудово розуміла про кого вона.

​— Твій пан Подвійний Еспресо.

​— Не починай, — я відмахнулася, протираючи холдер.

​— Я серйозно, Сніж! Він на тебе так глянув… — вона мрійливо закотила очі.

​— Не на мене, а на його улюблену каву. — заперечила я.

— Яка в твоїх ніжних руках… і ними ти можеш зробити йому масаж широкої спини і твердих сідниць, — Таня продовжувала мене дражнити, зображуючи спокусливий голос.

​Я лише похитала головою. Навряд чи такий чоловік взагалі звернув би увагу на мене. Я — звичайна бариста. Диплом перукарки з ПТУ так і валяється у шухляді. Шість робочих днів на тиждень, кілька дрібних кредитів, і дурна звичка купувати книжки навіть тоді, коли ці гроші логічніше було б витратити на продукти, або відкладати на щось корисне. 

А він... Достатньо було глянути на його ідеальний костюм, щоб зрозуміти, яка між нами прірва. Напевно, якийсь топ-менеджер або успішний айтішник із доходом, про який я могла тільки мріяти. Такі хлопці не закохуються у дівчат за кавовою стійкою. Та й після моїх останніх стосунків, які закінчилися повним розчаруванням, я не дуже хотіла знову в це влазити.

​До того ж, через тиждень у мене почнеться відпустка. Гучне слово, звісно. Насправді єдиною подорожжю, яку я могла собі дозволити, була забита маршрутка до батьків у село.

​Майже вся моя зарплата щомісяця просто розчинялася в оплаті боргів. Коли мені дісталася у спадок стара однокімнатна квартира від прабабусі, я стрибала від щастя. Щоправда, недовго. Виявилося, що заміна гнилих труб, аварійної проводки, покупка найдешевшого холодильника та пралки коштують набагато дорожче, ніж усі мої рожеві мрії про самостійне життя. Тепер банк дуже наполегливо нагадував мені про це повідомленнями на телефоні кожного двадцятого числа, щоб я точно не забула. Ну ще й книжки мене добряче грабують.

​— Про що замислилася? — Таня легенько штовхнула мене плечем, повертаючи в реальність.

​— Думаю, як швидко виграти в лотерею.

​— А ти хоча б раз купувала той квиток?

​— Ні.

— Поганий у тебе бізнес-план, Сніжко. Дуже поганий. Ідея з купальниками значно краща, — пожартувала подруга.

— Якщо так піде й далі, то чому б і ні? Ще й станемо зірками соцмереж. Набіжить купа людей подивитися на двох божевільних, які продають лимонад напівоголені, — засміялася я.

— Домовилися. Завтра принесу свій найкращий купальник. Про всяк випадок, — абсолютно серйозним тоном відповіла Таня.

Так за жартами й минув ще один робочий день.