Глава 1

Сніжана

Слухайте, ви коли-небудь помічали чим пахне ваше місто зранку? Я ось точно знаю, що ранковий Київ пахне мокрим асфальтом після нічної зливи, свіжою випічкою з пекарні навпроти, й вихлопами автівок, які стоять в постійних заторах. І в цьому є своя магія.
А в моїй кав’ярні аромат завжди однаковий, але не менш магічний: свіжозмелена арабіка, карамель, дрібка ванілі й легкий відчай тих, хто ще не встиг прокинутися. І саме тут я почуваюся на своєму місці.

​— Сніж, зроби мені, пліз, американо! — гукнула Тетяна від каси.

​— Уже роблю.

​Я натиснула кнопку, і кавомашина загуркотіла, наповнюючи приміщення знайомим гулом. Для більшості це просто шум техніки, а для мене — саундтрек до початку зміни. Чергове горнятко, черговий сонний клерк із сусіднього офісного центру, чергова ввічлива усмішка. І ще один маленький крок до зарплати, яку я, найімовірніше, знову спущу на книжки.

​Тетяна лише співчутливо зітхнула, спостерігаючи за тим, як я одним оком читаю фентезі, а іншим стежу за кавомашиною.

​— Тобі книгарні вже мають видавати золоту картку постійного клієнта. 

​— Я тільки «за», — відгукнулася я, закриваючи стаканчик кришкою. — Але вони поки цього не пропонують. Ех, яка б економія була.

​— Куди ти взагалі їх складаєш? У тебе ж місця й так мало залишалось, коли я востаннє там була, — спитала Тетяна зі смішком.

​— Меблі викинула. Скоро збудую собі ліжко з фентезі-романів. Які цікаві сни у мене будуть, м-м-м! — пожартувала я.

​— Мене це лякає, Сніжко.

​— Мене теж, Тань. Мене теж, — пирхнула я від сміху.

​Взагалі-то, я не перебільшувала. Вдома накопичилося стільки книжок, що якби одна з полиць не витримала й завалилася, мене б знайшли похованою під стосами історій про драконів, магів і неймовірно красивих чоловіків із важким минулим. І, якщо чесно, це була б не найгірша смерть, бо на надгробку написали б: «Її вбили дракони. Але дуже гарні дракони!».

Я простягнула Тетяні американо саме в ту мить, коли дзенькнув дзвіночок над дверима.

​— Доброго ранку.

​Я навіть не підводила голови, впізнала його за голосом і кроками. Наш найпунктуальніший клієнт. Високий, світловолосий, завжди в ідеально випрасуваному костюмі. Він ніколи не скандалив, не залипав у телефоні біля стійки й не робив мені нерви, як інколи буває з іншими клієнтами. 

​— Подвійний еспресо без цукру? — запитала я, ніяково ховаючи книжку під стійку й тягнучись до маленького паперового стаканчика.

​— Як завжди.

​Я кивнула й взялася за замовлення. За той рік, що я працювала тут, ми не обмінялися нічим, крім кількох чергових фраз про каву. Я навіть не знала, як його звати, для мене він був просто паном Подвійним Еспресо. Хлопець із бізнес-центру навпроти, який без п’ятнадцяти дев’ять приходив по свій міцний напій, забирав чек і зникав до наступного ранку. 

Якщо чесно, він був дуже навіть симпатичний. Інша я, можливо, навіть знайшла б привід познайомитися, але після розриву з моїм хлопцем минуло лише два місяці, і реальних чоловіків мені поки досить. Книжкові хоча б не розбивають серце, а навпаки лікують. Можливо, колись…

​— Прошу, ваш подвійний еспресо, — я поставила стаканчик на підставку.

​— Дякую, — кивнув він.

​— Гарного дня.

​Хлопець усміхнувся ледь помітно, самими куточками губ, наче хотів додати щось іще, але в останній момент передумав, розвернувся і вийшов на вулицю. 

Я навіть не проводила його поглядом, бо усі мої думки одразу зайняло зовсім інше: сьогодні після роботи я нарешті куплю фінал своєї улюбленої трилогії. Якщо на дорогах не буде заторів і я вчасно доїду додому, то вже за кілька годин кутатимусь у плед із довгоочікуваним паперовим заспокійливим.

— До речі, цей красень знову дивився тільки на тебе. — відволікла мене Тетяна від мрій про чудовий вечір.

— Який ще красень? — спитала я, здивовано кліпаючи очима.

— Ну пан Подвійний Еспресо. — Таня, побачивши мій розгублений погляд, закотила очі і цокнула язиком.

— У тебе вже професійна деформація. Ти подумки всіх клієнтів між собою одружила. Тепер до мене черга дійшла? — усміхнувшись спитала я.

— Ти просто сліпа, а в мене чуйка на таке.

— Та перестань. — махнула я рукою.

— Кажу тобі, він замовляє не каву, а можливість тебе побачити. Чи в його бізнес-центрі зажали працівникам кавоварку? — наполягала подруга.

— Блін, Тань, не вигадуй. У нас просто смачніше. — хмикнула я.

— Добре-добре. Подивимось, смачненька, — підморгнула вона і пішла за своє робоче місце.

Я лише усміхнулася й похитала головою. Оце нафантазувала… Та їй самій треба любовні романи почати писати. Буду головною фанаткою.

Вітаю на сторінках моєї нової історії! Це не просто вигадка, а моє життя, перероблене під гумористичне фентезі)))) Головна героїня — це я. Намагаюся максимально передати свій характер та власні життєві ситуації, тільки в альтернативній версії))

Що з цього вигадка, а що ні, буду писати в блогах і в телеграм-групі (посилання https://t.me/+DxIky28jmTA3YTBi), тому заглядайте, щоб дізнатися більше))

Дуже прошу підтримати мене вподобайкою та додаванням книги до бібліотеки. За відгук взагалі буду неймовірно щаслива!)) Ваша підтримка надихає створювати ще нові й нові історії))

Після цієї книги буде продовження про Пантеру з іншого світу, тому не забудьте підписатися, щоб не пропускати сповіщення!

Всім дякую! ❤️