Пролог

​— Гей, дівчино, з вами все гаразд? — пролунав над самим вухом чийсь незнайомий, приглушений голос.

Але зміст слів вислизав від мене. Голова розколювалася від болю, а хтось ще водночас наполегливо трусив мене за плече. З неймовірним зусиллям я ледь розплющила повіки, але яскравий промінь сонця одразу боляче вдарив по сітківці, наче вистрілив блискавкою прямо в мозок. Я знову заплющила очі й тихо, жалібно застогнала.

​— Дівчино, у мене немає жодного бажання й часу валятися з вами посеред поля. Ви або прокидаєтеся прямо зараз, або я йду геть, — знову долинав той самий чоловічий голос, але тепер у ньому чітко чулося роздратування.

​— Відчепися, мені й так паскудно... — проскиглила я, коли чужі пальці ще раз сильно струснули мене.

​— Ну добре, я чесно намагався допомогти. Якщо вас тут зжеруть лісові монстри, то це будуть суто ваші проблеми, — буркнув чоловік і нарешті облишив моє нещасне плече.

​Я продовжувала лежати, не рухаючись і намагаючись згадати хоч щось. В голові наче дзвонили важкі церковні дзвони, і я ніяк не могла до кінця второпати, що саме мені намагався сказати цей хлопець. До речі... а хто він такий? І що ще страшніше — хто я сама? Клятий головний біль! Я з жахом усвідомила, що не можу згадати навіть власного імені. Воно ж у мене повинно бути?

​Від цієї панічної думки я знову різко розплющила очі. Все навколо пливло й хиталося, а під повіками пекло так, наче туди закинули жменю сухого піску. Трохи прокліпавшись, я нарешті сфокусувала погляд… на величезній, темній постаті прямо перед собою. Заплющила очі, прокліпала ще раз, сподіваючись, що це мені здалося, але моторошне марево нікуди не зникло.

​— А-а-а-а-а! — заверещала я на все горло від дикого жаху.

​Тіло скувало від страху, коли перед моїм носом чітко вималювався здоровенний, лускатий, з крилами і довгим хвостом… Справжнісінький зелений дракон! Не намальований, а живий, блін, ДРАКОН! Ой, мамцю!