1

Все почалось тут. Захід сонця, спів пташок, приємний вітерець, шум ріки унизу — ідеально для першого поцілунку. Але, зараз це ідеальний розрив відносин.

В таких місцях легше розмірковувати, відчути себе філософом, який знає і розуміє все, незважаючи на вік.

От і я почала філосовствувати:

— Чуєш, ну, а якщо припустімо, наші заручини розірвуться, що робитимеш?

— Хм, втікти хочеш?

Проникливий і холодний, як завжди.

— А тобі ніби є до цього справа?

— Ну, взагалі так, ти ж моя наречена, дарунок від турботливих опікунів.

Він ніколи не називав пару, що забрала його з дитбудинку батьками.

— А реально, я тобі потрібна?

— Хм.

— Слухай, хоча наші відносини, весілля і навіть сімейне життя вже розплановане, хіба ми не можемо всім показати язика і зробити по свому?

— А який сенс?

— Жити своїм життям.

Запала тиша. Це приємне, але незручне мовчання затягнулось:

— Хіба ти мріяж все життя одружитись із донькою флориста та продовжувати вести справу Олександри?

Олександра — його прийомна мати, цікава, екстравагантна, але дуже добра жінка. В неї магазин та майстерня декору, а також вона допомагає у притулку для безхатніх тварин.

— Вже комари розлютились, пішли в машину.

***

Їхали у тиші. Наскільки я знала Алекса, то могла сказати, що він про щось розмірковував. Про що?

Мій будинок знаходився недалеко від скель, десь 10-15 хвилин їзди, але сьогодні вони здавались вічністю.

Світло на кухні горіло, дивно, адже вже чверть по одинадцятій вечора. Алекс відчинив мені двері, допоміг встати, провів до дверей і лише тоді запитав:

— Ти вже все вирішила остаточно?

Я нічого не відповіла, поцілувала його у щоку,  побажала гарної дороги та доброї ночі та зайшла в будинок. З легким серцем, але неймовірно важкою головою.

— Привіт мам) Неочікувана, що ви з батьком ще на ногах.

— Привіт, Меліса. Не можу заснути, от і вирішила випити трав'яний чай. А ти як? Здається засмучена, у вас з Алексом все добре?

— Так не хвилюйся, просто роздуми не дають спокою.

— Зроблю вигляд, що повірила, але якщо захочеш поговорити, я поряд.

— Дякую. А тато у себе?

— Так, ніяк не може закінчити із звітом, а післязавтра його необхідно надати податковій, от і сидить.

— Я зрозуміла. А не знаєш, нові квіти він ще не замовляв, на сезон?

— Піди спитай, але навряд чи.

Сказавши це, мати якось задумливо і при цьому з хитринкою посміхнулась, в це означало, що завтра мене чекатиме розмова.

Ну, може тоді і я вже буду готова поділитись думками.

— Тату? До тебе можна?

— А, моя квіточка, заходь. Я тут ніяк не переможу цей бухгалтерський звіт. В тебе все добре?

— Цілком. Просто роздумую над одним безумством.

— Я надіюсь не над тим, щоб зробити собі пірсинг та втікти з байкерами?

— Ні) Ой, то була мимовільна підліткова мрія, а ти досі її згадуєш?

— Бо тоді ти мене дійсно злякала, я вже хотів ховати ключі від гаража. А про що тоді ти розмірковуєш, про Алекса?

Я кивнула.

— Якісь сумніви, бунтарськи думки?

Голос тата був дуже спокійний, ніби він знав про мої думки ще вчора.

— Ти як завжди проникливий) — після цих слів по його обличчю розпливлась м'яка, доброзичлива посмішка.

Він чекав, поки я продовжу.

— Але поки, мені потрібно самій розібратись. Знаєш, не віриться, що мені вже 22. І шкода, що життя не склалось так, як хотілось.

— Доню, в тебе воно тіки починається! А от мені шкода, що я не пройшов бухгалтерські курси, коли була можливість)

— Хах, давай я тобі допоможу)

Звіт по магазину допоміг мені відволіктись, я завжди любила цифри і тато знав про це. Десь о пів на дванадцяту все було готову і надіслано, а тому ми обидва могли піти спати із радісними серцем, і легкими головами.

***