Пошуки

На обличчях усіх стояло здивування і невизначеність. Вони уважно дивились на фотографію, де видно було дитину, яка зникла ще у 1994 році. Ліза з тривогою порівнювала фотографію на своєму телефоні з тією, що відображалася на екрані ноутбука.

— Це ж Ніка, — тихо промовила Ліза, не вірячи своїм очам.

Погляди всіх перехрещувались, і вони мовчки роздумували про те, як це можливо. Макс, промовивши свої думки, зупинився, сперечаючись зі собою.

— Та ну... Такого просто не може бути, або може... — зітхнув він, піднімаючи погляд на своїх друзів.

— Що ми будемо робити далі? — запитала Софія, перебиваючи мить тиші.

Ріта помітила, що її руки трохи тремтять, коли вона збиралася відповісти.

— На сайті є щось ще? 
Леон швидко прокрутив сторінку, і під фотографією з'явився відомий текст: "Нажаль, ми не змогли знайти цю дитину. Шукали днями та ночами, перебуваючи на межі виснаження. Десять років з моменту її зникнення, і наші надії відновити її долю залишаються без відповіді. Прикро, що ми не змогли принести родині втіху і відповіді, які вони шукали."

На стежині, що вела до виходу з табору, п'ятеро друзів розмовляли, обговорюючи свій план на майбутнє. Сонце м'яко освітлювало їх шлях, кидаючи тіні від гілок дерев на землю. Макс, виглядаючи серйозним у своєму спортивному костюмі, відкривав можливості.

— Нам треба пробратись в архів, — рішуче сказав він, вислуховуючи відгуки від інших.

— У нас завтра похід в гори, у нас ніяк не вийде, — відповіла Анна, повертаючись до Макса.

— Тоді треба придумати план, — відповів Леон

— Так, якщо комусь вдень стає погано перед виходом, його залишають у таборі під наглядом медсестри. Кабінет медсестри знаходиться в адміністративному корпусі, і звідти до архіву буде дуже легко дістатись, — розмірковував Макс.

— Непогано, — підхопила Ріта. — Але хто залишиться?

Софія, зважаючи на своє відчуття, запропонувала свою кандидатуру:

— Давайте я. Мені  не подобається лазити по горах.

— Добре, — погодила Ліза, яка заспокоїлась. — Тоді Софія залишається і передивляється архів, починаючи з 1934 року, а ми йдемо в гори. Нам потрібна буде карта, щоб зафіксувати всю територію навколо табору.

 Ріта, закривши ноутбук, подивилася на годинник.

— Тоді вирішили, — сказала вона, розслабляючись на м'якому ліжку. — А зараз треба лягати, бо вже о пів на дванадцяту.

Зараз настала година, коли плани перетворювалися на дії. Леон і Макс, рішуче вимкнувши світло в кімнаті, обережно вилізли через вікно, щоб уникнути надмірної уваги вихователів. Вони мовчки крокували по м'якому газону, уникаючи світла місячних променів, що спадали між тінями дерев.Дівчата, втомлені від дня повних відкриттів та напруги, миттєво засинали, їх спокійні сни були переплетені зі зображенням старовинних карт і таємничих документів, які вони недавно виявили. Табір поступово прокидається під звуки гучномовця, який лагідно запрошує всіх на сніданок. Веселі мелодії звучать у повітрі, навіюючи відчуття спокою й комфорту. Дівчата, після непростої ночі, починають прокидатися й збиратися. З кожною хвилиною табір оживає, наповнюючись жвавими голосами та шурхотанням людей, які готуються до нового дня пригод і відкриттів.

Табір поступово прокидається під звуки гучномовця, який лагідно запрошує всіх на сніданок. Веселі мелодії звучать у повітрі, навіюючи відчуття спокою й комфорту. Дівчата, після непростої ночі, починають прокидатися й збиратися. З кожною хвилиною табір оживає, наповнюючись жвавими голосами та шурхотанням людей, які готуються до нового дня пригод і відкриттів..Дівчата стояли в ванній біля дзеркала, яке віддзеркалювало їх веселі обличчя.Вони почали свою ранкову рутину, сміючись і жартуючи між собою.

— О, Соф, а ти придумала свою "хворобу" на сьогодні? — запитала Ліза, масуючи засіб для вмивання в долонях.

— Пфф, придумати треба таке, щоб мені повірили, — відповіла Софія, виймаючи зубну щітку з рота.

— Наприклад, підвернула ногу, — додала Анна

— Такому точно повірять, — підтримала Ріта, розгортаючи рушник. 

Ліза тримала телефон, Софія займала центральне місце, а Ріта та Анна стояли позаду, посміхаючись у кадр.

— Готові? — запитала Ліза, піднімаючи телефон.

— Так, готові! — весело підтвердили дівчата.

Ліза зробила декілька знімків, поки всі не вибрали той, який їм сподобався найбільше. Вони переглянули фото, переконавшись, що воно вдалося, і тоді Ліза опублікувала його у своєму Instagram:

"Ранкова рутина перед вирушенням у гори з найкращими! 🏔️💁‍♀️ #друзі #експедиція #гори"

У підписі були відмічені всі дівчата, і Ліза додала кілька хештегів, щоб підкреслити настрій і мету своєї публікації. Після публікації вони всі посміхались, обмінювались коментарями та лайками, радіючи підтримці одне від одного.

Дівчата посміхалися й жартували, налаштовуючись на позитивний настрій перед новим днем у таборі.

Коли дівчата завершили свої ранкові справи у ванній кімнаті, до них у кімнату зайшла пані Ольга, весело посміхаючись.

— Добрий ранок, дівчата! — привітала їх вожата. — Сьогодні ми йдемо у гори, тому одяг повинен бути відповідним. Ноги та руки повинні бути закритими, і, якщо можна, щось на голову. Ось вам детальна карта, на якій видно весь табір і його навколишню територію, — сказала вона, віддаючи карту дівчатам. — Тут підкреслена гірська місцевість і важливі шляхи. Якщо вам щось знадобиться чи ви не зрозумієте, як прокласти маршрут, не соромтеся питати.

Дівчата уважно розглядали карту, відмічаючи можливі маршрути та обговорюючи потенційні перешкоди на шляху.

— Дякуємо, пані Ольго, — сказала Ріта, упевнено підтверджуючи зрозуміння і готовність до екскурсії.

— Чудово, дівчата. Тоді чекаю вас на сніданку.

Ріта швидко дістала свій телефон і відкрила камеру, щоб сфотографувати карту, яку вони отримали від пані Ольги. Вона ретельно вмістила на екрані план табору, звертаючи увагу на підкреслені гірські маршрути та важливі точки. Після знімку Ріта швидко надіслала фото хлопцям, щоб вони також мали доступ до інформації.