Перша ніч

Ріта різко прокинулась у холодному поту. Вона була рада, що це був лише сон. Але такі сни їй дуже рідко траплялися, тому вона вирішила бути насторожі. Годинник показував, що до підйому залишалася ще пів години. Вона вирішила скористатися цим часом і зібратися, поки дівчата ще спали.

Рита тихо зайшла до ванної кімнати. Вона освіжила обличчя прохолодною водою, намагаючись стерти з пам'яті моторошні образи зі сну. Потім почала свою ранкову рутину: чистка зубів, вмивання і легкий макіяж. Закінчивши, вона повернулася до кімнати, де все ще панувала тиша.

Відкривши свою шафу, Рита вибрала легкі сірі спортивні шорти та білий топ. Вони були зручними та підходили для будь-якої активності, яку могла принести нова пригода в таборі. Рита підійшла до дзеркала і почала заплітати два легких колоски, які акуратно спадали на плечі.

Поки вона працювала над зачіскою, її думки знову повернулися до сну. Щось у ньому було настільки реальним, що Рита не могла позбутися відчуття, що це не просто випадковий нічний кошмар. Коли її колоски були готові, Рита поглянула на своє відображення. Її зелені очі випромінювали рішучість. Вона знала, що сьогодні потрібно бути особливо уважною і спостережливою.

Раптом з гучномовця пролунала музика і слова: "Добрий ранок, діти! Табір "Тіньові Озера" запрошує всіх на сніданок о 9:30". Голос був бадьорим і підбадьорливим, але Ріта відчула легке роздратування від його надмірної веселості.

Ліза, подруга Ріти, сонно підвела голову з подушки та потягнулася.

— Добрий ранок, — промовила вона сонним голосом, поглянувши на Ріту. — А ти чого вже зібрана?

— Я ще не звикла в новому місці, тому погано спала, — відповіла Ріта, намагаючись приховати своє занепокоєння.

— Зрозуміла, — кивнула Ліза, повільно встаючи з ліжка. Вона виглядала все ще сонною, але почала збиратися на сніданок.

Ріта швидко озирнулася, переконавшись, що інші дівчата ще сплять або не звертають на них уваги.

— Я тобі потім дещо розкажу, — сказала вона пошепки, нахилившись ближче до Лізи.

Ліза здивовано підняла брови, але нічого не відповіла. Вона розуміла, що Ріта хоче сказати щось важливе, але, ймовірно, не хотіла, щоб їх хтось почув.

Ріта ще раз перевірила, чи добре заплетені її колоски, і вирушила до виходу. Ліза, закінчивши переодягатись у свої улюблені короткі білі шорти та чорний топ. Швидко зібрала волосся у низький хвіст, поспішила за нею. Вони вийшли з будівлі й попрямували до їдальні. На свіжому повітрі, серед лісу, друзі зустрілися на сніданку під затишним навісом їдальні. Макс, впізнаваний у своєму стильному темно-сірому спортивному костюмі від Urban Ease, і Леон, у своїх зручних чорних шортах та білій футболці, прийшли рано, щоб зустріти ранкове сонце. 

— Добрий ранок, дівчата. Як спалось? — поцікавився Леон, розглядаючи їх.

— Чесно кажучи, не дуже — відповіла Ріта. — Я вам все розповім.

Вони разом зайшли до їдальні, де сонячні промені вже просочувалися крізь високі дерева, малюючи яскраві візерунки на столах їдальні.

— Ви сідайте, а ми вам візьмемо порції, — сказав Макс, відходячи від столу разом з Леоном.

Ріта та Ліза сіли за стіл, спостерігаючи, як хлопці рухаються до черги. Інші діти в таборі також збиралися на сніданок, наповнюючи їдальню гомоном і сміхом.

— Мені сьогодні приснився кошмар, я вже думала, що це було реально, — зізналася Ріта, повертаючись до Лізи.

— Ну і що там було? — запитала Ліза, зацікавлено нахилившись ближче.

В цей момент підійшли хлопці з тацями, на яких був чай і млинці з солодким сиром. Вони сіли навпроти дівчат, і Макс, підсовуючи тарілки, промовив:

— Ось, тримайте. Ріто, продовжуй, що ти там розповідала?

Ріта глибоко вдихнула, намагаючись згадати всі деталі сну.

— Коротко кажучи, я вийшла з корпусу і пішла до озера, де були ті старі хатини. Було дуже темно, але я помітила якийсь слабкий світло поміж дерев. Він повільно наближався до мене. Я відчула, як серце почало битися швидше, але не могла зупинитися. Я просто стояла і дивилася.

— І що було далі? — запитав Леон, зупинивши чай на півдорозі до рота.

— Потім з цього світла вийшла якась жінка, — продовжила Ріта. — Вона була в обдертій лляній сукні, яка виглядала, ніби її носили багато років без перерви. Жінка виглядала дуже старою і втомленою. Її обличчя було покрите зморшками, а очі світилися якимось химерним світлом.

— Це вже починає звучати як страшилка, — сказав Макс, намагаючись жартувати, але в його голосі відчувалася напруга.

— І що сталося потім? — запитала Ліза, притискаючи до себе чашку з чаєм.

— Потім вона повернула голову до мене, і я побачила, що на її шиї було щось схоже на старі шрами або рубці. Це було настільки жахливо, що я закричала і... проснулася. Це було так реалістично, що я довго не могла зрозуміти, де я знаходжуся.

Після її розповіді настала коротка мовчанка. Всі сиділи, обдумуючи почуте. Ліза нарешті порушила тишу:

— Це дійсно моторошно. Може, цей сон щось значить?

— Можливо, — сказала Ріта, знизуючи плечима. — Але я думаю, що це може бути якось пов'язано з цим місцем. Щось тут не так, і ми повинні дізнатися, що саме.

Макс кивнув, дивлячись на своїх друзів. У цей момент до них підсіла Анна з Софією, несучи свої таці з їжею.

— Привіт, — сказала Анна, сідаючи поруч. — Про що говорите?

— Привіт, — відповів Макс. — Ми тут обговорюємо, що Ріті сьогодні приснився дуже дивний сон. Вона каже, що це може бути пов'язано з тим, що відбувається в таборі.

Софія зацікавлено нахилилася ближче.

— Що за сон?

Ріта коротко переказала свій сон ще раз, детально описуючи кожну деталь: темний ліс, слабке світло, стару жінку в обдертій лляній сукні та її моторошні слова.

— Це звучить справді лячно, — сказала Софія, нахмуривши брови. — Ти думаєш, що це якось пов'язано з табором?

— Я не знаю точно, — відповіла Ріта. — Але відчуваю, що це не просто випадковий кошмар. Можливо, це підказка або попередження.