Глава XIII

Тільки сонце пригріло, Мілана відкрила очі. Позіхнула та сіла на землю. На щоці відчула гілочки, швидко струсила їх рукою. Поки діставала бруд з волосся, оглянула місцевість. Навколо кущі, під ногами струмочок. Звела брови, намагаючись згадати, де знаходиться.

​Перед очима з’явився Костя, що заплутав в корінні. Вцьому місці група дітей знайшла хлопця, коли йшла до велетня дуба вперше. «Скільки часу минуло?» - промайнуло в голові. «Наче вічність!» - почулась відповідь.

​Мілана зітхнула та підвелась на ноги. Лісовий струмочок йшов в стороні від дороги, що вела з старого табору до лігва лисиць. В спогадах промайнула інша зустріч. На дорозі, що за кущами, дівчина вперше дізналась, що Костя і є оленем. Спочатку було враження, наче він допомагав їй хотів направити. Але згодом зрозуміла, що то була звичайна маніпуляція, спроба контролю новачків.

Аби відволіктись від спогадів, згадала нещодавню бійку з Іваном, яка раптово закінчилась. Вона мала привести живця та розібратись зі злодієм. Але все пішло не за планом. Ілюзія збила Івана з пантелику, але несподіваний візит таємного створіння перемістив її в спогади. «Чиї це були спогади? Хто бачив татка та йотуну? Хто чув їх угоду?».

Відчула, як всередині все напружилось. Згадавши Семена, зрозуміла, що накоїла лихо. Вона винна в тому, щоМикола лишився брата. «Потрібно змінити пам’ять хлопця, щоб він не страждав» - промайнуло в голові, хоча одразу сором заполонив серце. З однієї сторони вона шукала рішення та мала повернути дітей до свого світу. З іншої сторони, вона робить з ними, що їй заманеться. Це було огидно.

​«Тобі не бути творцем нескінченного лісу» - промайнуло в голові. Це був наче голос, але більше схожу на шелест дерев, завивання вітру. Саме так вона навчилась спілкуватись з оленем та риссю. Це не був метод Істинного світу. Вони з йотуною чимось схожі? Ця думка викликала посмішку, але доволі сумну. «Що мені робити з цією інформацією?» - подумала Мілана та почала вибиратись з кущів.

​В будь-якому випадку, вона мала повернутись до табору. Дорога до дубу Івана втрачена. Дівчина не мала уявлення, як повернутись в те місце. Можливо Костя та Аринка знають відповідь? Але дітей не врятовано, лишестало гірше – зник Семен.

​З тяжкими думками, наче горою на плечах, рушила в сторону лисиць та лісової річки. Маленьких рудих хижаків не зустріла. Швидко перейшла прохолодну воду та чкурнула до печери нового табору. За третім пагорбом побачила Мар’яну, що в цей день була на вахті. Ватажок табору виглядала в іншу сторону. Аж раптом, Мілану схопили за рукав. Швидко обернулась, висмикнувши руку.

​Аринка всміхнулась та махнула рукою. А от рись, яку дівчина одразу відчула, люто гарчала. «Чекаємо тебе в Істинному світі» - приснула істота, після чого розтанула в повітрі. Мілана зітхнула та заплющила очі, відганяючи темряву.

​Майже одразу Сутінки заполонила тиша. Звичні сірі кольори не змусили себе чекати. Мертвий світ, в минулому, її рідний дім, зустрів своїм вічним сумом. Перед дівчиною стояла рись, нервово махаючи коротким хвостом. В цей момент, з-за дерева вийшов олень, махнувши рогами у знак привітання.

​«Довго тебе не було, сестро, - мовив Костя, - ми вже вирішили, що ведмідь тебе розірвав на шматки. Але Іван завітав до нас сам, - тварина фиркнула, згадуючи цей момент, - розповів про те, що ти доволі дивно зникла».

​Олень передав слова Івана. Темрява опустилась на ліс. Ніч згадала за Істинний світ, але була такою темною, що не можливо було побачити власних рук. Це було схоже на тимчасовий розлад зору, чого істота неймовірно злякалась. Хвилин за десять все повернулось. Крім Мілани. Вони зникла.

​«Цікаво. Іван хвилювався за мене? – дівчина хмикнула, - є невеликий нюанс, адже він погрожував мене вбити, якщо я не відчеплюсь».

​«Він казав про це, - несподівано втрутилась рись, - казав, що погрожував тобі. Тому, коли все навколо потемніло – злякався, що йому самому прийшов кінець. Він не бачив такої магії. А коли ти зникла, то почав шукати тебе, кликати. Без результату, - рись сіла та почала вилизувати себе передніми лапами, - прийшов до нас»

​«Скільки часу мене не було? – спитала розгублено Мілана, передаючи свої думки істотам»

​«Чотири дні, - відповів олень, - після твого зникнення, ми чекали. Розуміли, що ти чкурнула до Івана. А зважаючи на те, як ти нас провела, розуміли, що в тебе є свій план, - олень зітхнув, - яким ти не збиралась ділитись»

​«Я хотіла вберегти вас, - спробувала пояснити дівчина, - я винна в усьому цьому, тому я маю розібратись сама»

​«Не хочу слухати твої пояснення, - рись лапою почала активно мити вуха, наче хотіла скинути бруд, який нанесло словами сестри, - ми рідня, маємо робити все разом. Не дивлячись на те, що ти накоїла»

​Ці слова були теплими та гострими одночасно. Мілана відчула сором та серце почало калатати сильніше. Вона стисла кулаки, піджала губи.

​«Ми змушені були змінити пам’ять дітей, - продовжив олень, - аби вони не задавали питання. Спочатку шукали тебе як навіжені, тому що новина Івана про твоє зникнення сильно злякала нас. Йому ми це не сказали, але спокою не мали цілий день, - він помовчав, - аж поки ти не принесла нам своє повідомлення»

​«Яке ще повідомлення? – не зрозуміла Мілана, - я не впевнена, що щось передавала»

​«Шелест листя, - рикнула рись, - твій новий метод спілкування нескінченного лісу. Як ще? Ти повідомила, що в тебе все добре, ти маєш закінчити ту справу, що почала. Так ти прошелестіла в той день»