Глава X

Вчорашній день пройшов спокійно. Сніг розтанув, погода змінилась на сонячну. Під вечір, дітей зустріли зорі та місяць. Табір був шокований такою різкою зміною. Лише Аринка, всміхаючись всіма зубками, підійшла до Мілани та тихо мовила «Дякую!».

​Аби не визивати підозри викрадача, істоти вирішили влаштувати полювання саме сьогодні, тобто через декілька днів з останнього зникнення. Мілана час від часу відчувала, що хтось наче слідкує за табором. Нескінченний ліс миттєво передавав творцю інформацію про коливання простору. Саме так, істоти переходили з одного світу в інший.

​Сестра одразу сповіщала про дивні зміни Кості та Аринці. Охоронці Істинного світу наче пастухи, зганяли свою отару в єдине стадо, змушуючи постійно триматись разом. До певного моменту.

​«Годі вже тягнути, - заричала рись в думках, - відправляємо живця, ловимо злодія та вирішуємо наше питання».

​«Май терпіння, - всміхнулась Мілана, - вчора я відчувала присутність вдень та під вечір. Саме цього часу очікую».

​Але дівчину не покидали думки про вчорашній дивний візит. Щось незрозуміле, містичне, скувало її, змусило втратити зір та можливість контролювати себе та свій світ. Йотуна? Навіщо це потрібно цьому створінню? Зі слів Кості та Аринки, це створіння може знищити цілий світ, якщо втрачена його гармонія.

​Нескінченний ліс не має дисбалансу. Зелень цвіте, тварини бігають. Все добре. Що не скажеш про Істинний світ, де лише сутінки та тиша. Можливо, її повернення дійсно поверне руйнування? Навіть, не зважаючи на переродження в людину?

​«Я весь час думаю про татка та те, що він зробив з пумою, - сказала про себе як сторонній оглядач, - він творець Істинного світу. Це ми знаємо. Але звідки йому знати, що вбивство мене призведе до покращення?»

​«В тебе правильні питання, - погодився Костя, якому була адресована думка, - але ми не знаємо скільки татку років. Ми не знаємо, де він був раніше. Навіть, не знаємо, чи це його перший світ».

​«Так, світів багато, - мовила дівчина, - можливо він сам колись був охоронцем, що порушив правила та напився магічної крові?, - вона засміялась, змусивши Семена, що стояв поряд, підняти брови від здивування».

​«Я цього не знаю, - всміхнувся олень, - мені здається, що ми цього ніколи не дізнаємось. Але якщо в Істинному світі є магічна кров, чому її немає в твоєму світі?»

​Мілана дійсно задавалась цим питанням, навіть намагалась спитати про це у нескінченного лісу. Але відповіді не отримала. Вона розуміла, що нічого подібного в її світі не було. «Мені не потрібні охоронці, мені не потрібна кров, - впевнено відповіла, - пума думала про те саме, тому такий світ і виник».

​- Мар’яно, - Мілана зайшла до печери, знайшовши поглядом ватажка табору, - я хочу влаштувати полювання на зайців. Коли ми були на галявині з дитячим майданчиком, Іван вполював зайців, - всміхнулась, - треба спробувати. Нам не завадить білок.

​- Гарна ідея, - погодилась, відходячи від багаття, - підемо всі разом. Але потрібно, щоб ти розповіла про методи полювання.

​- Ні, ні, - Мілана злякалась такого жесту доброї волі, - на полювання не потрібно йти всім табором, - засміялась нервово, - якщо не проти, візьму Семена. Ми з ним добре ладимо.

​- А я? – засмутився Микола, що тільки но зайшов до печери, - я теж хочу на полювання!

​- Мені потрібен один помічник, - дівчина підняла палець вгору, - лише один.

​Одразу відчула як стисло в грудях. Якщо все піде не так, як було задумано, Микола втратить брата, рідну душу. Сором вдарив жаром в обличчя, від чого дівчина закрила очі, глибоко дихаючи. Раптом викрадач небезпечний? Раптом вони не впораються з ним?

​Мілана згадала свій ступор, свою сліпоту. Згадала рух металу по каменю, відчула його холод. Вона не зможе жити далі, розуміючи, що брата чи сестри не стане. А саме цей страх липким шаром осів в середині дівчини. Вона відчувала, що так і буде. Чому це створіння викликає таку реакцію?

​Зітхнула, відкрила очі та міцно стисла кулаки. Вирішено. Вона творець нескінченного лісу. Вона має сили та відвагу. Вона відчувала турботу та відповідальність за оленя та рись. Тим більше, відчувала провину, адже саме вона лишила їх звичайного життя.

​- Ми йдемо негайно, - тільки й мовила Мілана, розвернувшись до виходу з печери, - Микола, не хвилюйся, з тобою підемо на полювання, але наступного разу. Домовились?  

​Незадоволено пробубонів та махнув рукою. На виході з печери, дівчина повідомила Семену про завдання. Хлопець, в захваті, підскочив, схопивши зброю.

​«Олень, рись, - Мілана покликала брата та сестру, - я відчула вібрацію недалеко від велетня-дуба, - збрехала, та голос навіть не тремтів, - йдіть туди, ховайтесь. Хтось один нехай буде в нескінченному лісі, інший в Істинному світі. Чекайте нас з Семеном».

​У відповідь почула погодження. Костя та Аринка, будучи недалеко від табору, чкурнули вперед, оминаючи зарості та невелике озеро перед галявиною з дубом.

​Тим часом, Мілана махнула рукою Семену та діти рушили в іншу сторону. Вібрації вона дійсно відчула, але зовсім з іншої сторони. Швидко дійшли лісової річки, перейшли та пошукали лисиць. Маленькі хижаки або спали, або теж полювали. Жодного рудого звіра не побачили.

​Оминули кущі, вийшовши на галявину, що вела до старого табору. Мілана не знала, чи пам’ятає Семен за колишню локацію, тому старанно обійшла її стороною. Вже за годину, діти вийшли на невелику місцину, з єдиним деревом посередині, що розкинуло широкі гілки. Всміхнулась, згадавши свій перший день в цьому триклятому лісі.