Глава IX

Практично не спавши ніч, Мілана тихо сіла на своєму ліжку. Поглянула вгору, побачивши світле небо та білі хмарки. Після того, як вчора дівчина змусила прийти сніг, погода практично не змінилась. Вчора, декілька годин всі разом ліпили сніговиків та грались в сніжки. Настрій був чудовий, тому холод не став перешкодою. Аби не замерзнути, діти розвели декілька багать, лягли навколо.

​Швидко глянула на сусідів, побачивши порожні ліжка. Костя та Аринка дочекались, поки всі заснуть, та чкурнули до свого дому. «Чи можу я вважати, що Істинний світ – це мій дім? – подумала, - чи моє творіння для мене більш істинне?»  Зітхнувши, підвелась та потягнулась.

​Дівчина мала ціль – звільнити всіх дітей, знайшовши рішення для брата з сестрою. Але поки ці пошуки потрібно спинити, бо Аня та Діма зникли. Їх нахабно викрала істота, що увірвалась до нескінченного лісу.

​Мілана стисла кулаки, відчуваючи як гнів наповнює її. Звичайно, краще, якщо хтось вирішить всі питання або хоча б просто підкаже що потрібно робити. Ще декілька тижнів чи місяців назад вона була звичайною дівчиною, що не знала горя та бід. Приїхала на канікули до бабусі, зустрілась з подругою та вирушила в ліс, на пікнік. Чому саме її, перероджену істоту, випадково захопили Костя та Аринка?

​Зсунувши брови, задумалась. Дійсно, дуже дивний збіг. Багато років тому, пума, порушивши правила світу, створила свій власний. Істинний світ почав руйнуватись. Татко, що знав як спинити цей катаклізм, змушений був піти на вбивство власної доньки. Далі темрява. Переродження в людину, діти якої є нескінченним джерелом енергії. Саме це джерело олень та рись тягнули в нескінченний ліс. Притягнули Мілану, замкнувши розірване коло.

​«Або я божеволію від неймовірної кількості інформації, або хтось зараз стоїть за деревами та сміється, - подумалось, - бо зіштовхує всіх наче ляльок». Одразу проскочилонеприємне відчуття, що за нею слідкують. Заплющила очі, звернувшись до свого світу. Відгук отримала миттєво. Ніяких надприродних змін. Ні істот, ні дива. Ні гостей, ні татка.

​Обійшовши дітей, вийшла до тунелю, що вів до підземного озера. Саме так вона вперше потрапила до печери, стрибнувши в криницю. Не хотілось ні з ким говорити, вітатись. Лише, побути самій. Розібратись з думками в голові.

​Пройшовши поворот, відчула ще більшу прохолоду. Майже одразу побачила темну тиху воду. «Неймовірно, - подумала дівчина, - ми стільки часу провели на галявині з Іваном та Лізою, і навіть не уявляли, що знаходимось над величезним озером». Настрій одразу впав, наче бурулька з даху, розлетівся на шматочки. Як там Іван? Як там Ліза? Мілана розуміла, що діти повернулись в свій світ але через десятки років з моменту зникнення.

​Відчула, як серце стисло в грудях. Одразу стало холодніше, тому швидко обійняла свої плечі руками, почала розтирати. «Ні, ні, - відчула теплий протест з глибин свідомості, - я не про це хотіла подумати». Зосередилась на проблемі. Аня та Діма зникли. Як зловити злодія? Найстрашніше та найогидніше це те, що дівчина розуміла як має зробити. Потрібно зіграти на живця. Вибрати дитину, пустити в ліс по справам та очікувати. А якщо не вийде? Якщо не встигнуть дістатись місця? Чи відчуває істота інших істот, коли вона в нескінченному лісі?

​Істинний світ має сотні дерев, як велетень-дуб. Всі дерева об’єднані кровоносною системою. Ці джерела охороняють діти татка. Дивно. Навіщо так складно? На ці питання може відповісти лише татко, але його немає поряд. Чи захоче він відповідати? Навряд. Отже, якщо ця істота з Істинного світу, вона теж є братом чи сестрою? Якщо вона скоїла злочин, яким має бути покарання?

​Мілана відчула головний біль. Все це так складно. Видихнула та втягнула прохолодне повітря. «Потрібно заспокоїтись та просто реалізувати план» - заспокоїла сама себе. Вже давно стало зрозуміло, що всіх відповідей не отримати. Навіщо себе мучити зараз?

​Несподівано, отримала відгук від свого світу про гостей. Зосередилась та майже одразу перетворилась на промені, що падають на землю, огортаючи об’єкти на своєму шляху. Ось верхівки дерев, ось голки та сніг на землі  Невелика галявина, дві дитини. Впізнала Костю та Аринку. Вони повернулись з Істинного світу, поволі пішли в сторону табору.

Посміхнулась, адже зрозуміла, що рада відчувати брата та сестру. Декілька днів тому була готова боротись з ними, битись до кінця. Тепер лише тепло. Навіть, рись, що постійно гарчить та бурчить. Це молодша сестра, що так довго тримала образу. Звикне, прийме, відкриється. Мілана була впевнена в цьому, адже знала Аринку з самого народження.

​«Не зупиняйтесь, - це був не поклик, Мілана заговорила шелестом листя та подихом вітру, - йдіть до тунелю, що веде до підземного озера. Я чекаю вас, - засміялась, відчувши реакцію Аринки, що підскочила та перелякано почала оглядатись».

​Аж раптом, Мілана відкрила очі, відчувши погляд на собі. Серце почало калатати так сильно, що не можливо було його втримати в грудях. «Це не можливо!» - промайнуло в голові. Швидко оглянула чорну воду та тихе каміння. Вона не відчувала сторонніх в печері. Лише декілька сплячих кажанів, але вони були далеко на стелі. Спали та гойдались від легкого вітерцю.

​Тишу печери розірвали кроки з дальньої сторони озера. Мілана була впевнена, що там хтось є. «Я збожеволіла!» - протягнула в думках, стиснувши кулаки. Не чекаючи гостя, чкурнула вперед. Краще одразу побачити ворога, аніж чекати, коли він вийде. Страх охопив дівчину з ніг до голови. Причини цього страху були не зрозумілими. Він просто виник, пульсуючи, огорнув шию та стиснув.