Глава V

Дівчина деякий час бігала по галявині та вишукувала свою подругу. В цей час, темрява розійшлась та виглянуло сонце. Погодою явно хтось керував, але Аринка сказала, що це не вона. Костя? Але навіщо це йому? Тим більше, поява ведмедя взагалі збила з пантелику.

​«Що відбувається? – несподівано запитала сестра, що тихо вийшла на галявину, - що ти робиш?»

​Мілана зупинилась, підскочила з переляку та розвернулась до Аринки. Майже миттєво, вона зрозуміла, що зараз буде. Вона розвела руками, перелякано глянула на сестру, благаючи її бути спокійною.

​- Я не знаю, що відбулось, - мовила Мілана тремтячим голосом, - але Аня зникла. Вона щойно була тут, тепер її немає.

​«Що? – розлютилась Аринка, - ти знущаєшся з мене?, - вона закрила очі та напружилась, - я кличу оленя, мені все це взагалі набридло»

​«Чому ти мені не віриш? – спитала Мілана в думках, - я не збираюсь викрадати дітей. Я хочу домовитись мирно»

​«Ми щойно говорили про те, що я не дозволяю тобі забирати дітей, - Аринка почала навіть червоніти, - як ти влаштовуєш виставу з ведмедем і відправляєш Аню додому?»

​«Я не робила цього, - дівчина гупнула ногою по землі, готуючись до бійки, - не треба видумувати того, що не відповідає дійсності»

​За мить, на галявину вискочив Костя. Він зупинився між сестрами, що були готові розірвати одна одну на шматочки. Вирівнюючи важке дихання, одразу підняв руки, вказуючи, що не дозволить нікому нападати.

​«Заспокойтесь негайно! – крикнув брат, - швидко переходьте в Істинний світ»

​На обличчі Мілани одразу з’явилось здивування, але майже одразу вона зрозуміла, що так називається їх домівка. Слово «проміжний» було просто вигадано, для розуміння що і де відбувається. «Істинний світ, - сумно подумала Мілана, розуміючи, що це дійсно так». Вона закрила очі та запросила темряву в голову.

​Одразу всі звуки зникли, сонце перестало гріти, а вітер просто розтанув в повітрі. Одразу відчула прохолоду, від чого мурахи пробігли руками дівчини. Вона відкрила очі та побачила перед собою оленя з великими рогами та рись, що продовжувала нервово махати своїм коротким хвостом.

​«Що відбувається? – запитав олень, дивлячись на сестер по черзі, - я був на варті, аж раптом погода почала псуватись. Я відчув незрозумілу прохолоду, наче невидимий туман окутав все навколо. Такого прийому я не пам’ятаю»

​«А що відбулось? – хмикнула рись, - все просто. Мілана влаштувала виставу з ведмедем, погодою і крадіжкою Ані»

​«Що ти маєш на увазі? – не зрозумів олень, - якою крадіжкою Ані?»

​«Братику, - почала сердитись рись, - ти інколи дуже довго думаєш. Аня зникла, - вона махнула мордою в сторону дівчини, - Мілана вирішила, що може всіх дітей по одному перетягнути в свій світ»

​«Нічого я не вирішувала, - гаркнула Мілана виставивши руки вперед, та почала уявляти, як буде душити рись, - мені не потрібна твоя повага, але й дурниці не видумуй»

​Олень махнув рогами в сторону дівчини, показуючи, щоб вона припинила будь-які спроби нашкодити сестрі. Потім те саме показав і рисі.

​«Заспокойтесь, - мовив він, зітхнувши, - Я розумію почуття твої, рись. Але я вірю і Мілані. Навіщо їй це робити, якщо вона на початку намагалась нас вмовити?»

​«Ти тепер перейшов на бік загубленої сестри? – рись почала ходити кругами навколо оленя та тихо гарчати, - ми вже віримо та слухаємо старшу? Щось мені нагадує це наше дитинство. – вона подивилась уважно оленю у вічі, - в дитинстві було те саме. Ти бігав за Міланою як прив’язаний!»

​Мілана звернула увагу на те, що оленю ця розмова вже почала набридати. Він опустив роги в сторону рисі та погрозливо замахав ними. Тепер мала втрутитись дівчина, аби не було бійки.

​«Чекайте! – крикнула вона в думках, - послухайте мене! – побачивши, що сестра та брат подивились на неї, продовжила, - я не робила вистав, в мене немає в планах нікого викрадати. – вона помовчала та зітхнула, - проблема в тому, що я майже нічого не пам’ятаю»

​Деякий час істоти стояли та мовчки дивились на сестру, не розуміючи, що саме вона мала на увазі. Та згодом, очі рисі почали округлюватись від здивування. Мілана не дала нікому сказати ані слова.

​«Коли я з’явилась в цьому клятому лісі, - вона розуміла, що ці слова образливі, але не могла зараз витрачати час на ввічливість, - я була звичайною дівчинкою, яка жила собі з батьками та горя не знала. Я просто прийшла з подружкою на пікнік, - вона зітхнула, - а потім все почалось. Перехід в проміжний світ, - побачивши здивування, пояснила, - я так називала це сіре місце, що виявився моїм власним домом. Я зрозуміла, що можу бачити сліди від вашого втручання в пам’ять дітей. Я зустріла татка, що спочатку був просто невидимкою, а потім явився переді мною живим деревом. Я навчилась керувати погодою та керувати звірами. Нарешті, я втрутилась в ваші ілюзії та почала створювати власні»

​Мілана деякий час мовчала, опустивши погляд на землю. В голові крутились сотні думок, почала боліти голова. У неї не було в планах казати правду, адже вона боялась, що тепер не зможе ніяк переконати істот відпустити дітей додому.

​«Я вмію лише те, що згадала за цей короткий час, - пояснила вона, - а про своє минуле я дізналась лише зі слів татка, та деяких коротких спогадів, що виникли у мене до зустрічі з Вами, - вона глянула на оленя, - один з них це наше дитинство, що ти одразу побачив»