Розділ 15. Батьки і діти

2005 р. 

Наш із Степанюком тандем виявися не надто вдалим та короткотривалим. Зачіпка була явною і ми мали всі шанси довести батькову брехню. Але що з того? Чи став би хтось надалі, окрім нас, намагатися розібратися у походженні знайди? Чи повірив би у її зв’язок із таємною базою та дивними обставинами, що коїлись навколо неї. Чи змогли б ми просякнути тією незбагненною містикою, що просочилась у наші життя, звичну повсякденність? І чи знайшли б у цих намаганнях яку-небуть підтримку або хоча б віру. Навряд.

Ми усвідомлювали всю неспроможність нашої справи, але продовжували шукати правду. У Степанюка назбиралась величенький стос паперів із біографією та історією злочину Сергія Білостоцького. Він мав копії свідоцтв про народження та смерть Сергієвої доньки на ім’я Наталя. І жодної Богдани у чоловіковому житті не фігурувало: ні дочок, ні племінниць, на інших родичок, які б могли б бути тією самою Данкою, що блукала моїм домом, торкалась до речей моєї зниклої сестри, їла за тим самим столом, що і я, і, чорт її забирай, дихала одним зі мною повітрям.

Не знаючи, куди копати далі та маючи всі докази брехні на руках, одного весняного дня майор прийшов до нас додому та викликав батька на розмову.

- Враховуючи, що дівчинка є головним свідком зникнення вашої дочки да Данила Романюка, ми змушені були детально перевірити документи на опікунство та біографію біологічних батьків дівчинки…

- «Ми» це ви з моїм дорогим сином? – іронічно перервав майора батько. Я насупився, помітивши їдку посмішку у куточках його губ.

- Ми – це правоохоронні органи, - твердо мовив Віктор Васильович, - так от, жодних живих нащадків у пана Білостоцького немає, то ж мушу вас запитати, хто така ця ваша Богдана і чому ви намагаєтесь видати її за мертву дівчинку?

- Вибачте, майоре, але мене наразі зачекались у редакції. Та й ваш візит виглядає зовсім не як дружній жест. То ж я бажав продовжити розмову завтра у відділку у присутності мого юриста. 

Я бачив, як обличчя Степанюка витягнулось та почервоніло а на скронях заграли жовна. Мало кому вдавалося так майстерно ставити майора, в руках якого було зосереджено вдосталь влади, на місце. Якби мої інтереси не були на стороні правоохоронця, мабуть, я б зааплодував батькові.

Не приховуючи роздратування, майор був змушений залишити наш будинок. У цій битві батько вийшов переможцем, але, не дивлячись на це, він не виглядав задоволеним. Підвівшись зі свого улюбленого крісла, він пішов у бік передпокою, але застиг у дверях та повернувся до мене.  Вперше за довгий час я відчув ланки правди у ланцюгу його риторики.  Ні, він не повідав мені своїх дивних секретів, не розкрив таємниці появи малої знайди, не пролив світло на справу про зникнення Соломії, але його слова були пронизані, як мені здалося, щирістю.

- Я знаю, ти потоваришував із  цим чоловіком. Товаришувати проти когось завжди легко. І це зближує. Але, синку, всі твої намагання марні. Я бережу чужі таємниці, які не маю права розкривати. Більш того, я і сам не знаю усього. Я не хочу вплутувати тебе у речі, що можуть нести потенційну загрозу, тим більше, що ти не в змозі… почуй мене…дійсно не в змозі змінити хід подій. Соломію вже не повернути. Ми маємо звикнути до життя без неї. А Богдана… вона не винна, будь до неї поблажливішим, вона випадкова фігура у всій цій історії і так само ні на що не впливає. Їй не позаздриш, лише пожаліти можна, - погляд батька був проникливим, а тон серйозним та спокійним.

В ту хвилину він застав  мене зненацька, налаштований на довічні скандали, я не очікував подібних промов, тому тільки й зміг пробелькотіти щось на, кшталт:

- Але я хочу знати правду. - Та правда т

ебе не стосується, - відрубав батько і додав м'якше, - і не вплутуй у це майора. Це не гра, малий, то ж не загравайся.

Пізніше прокручуючи його слова у голові, я відчув в них відтінок загрозливого застереження. Не думаю, що батько хотів мені зла, але мої постійні  спроби відшукати те незбагненне, що він відчайдушно приховував, здається почали його дратувати. І я знову повернувся до того стану, в якому перебував з появ знайди на порозі нашого подвір’я. Нерозуміння. Ненависть. Небажання миритися із пануючим станом речей.

_________________________________________________

Із витонченим розрахунком Сергію Валерійовичу Розумному вдалося вивести з гри майора Степанюка. Вже наступного дня той телефонним дзвінком відмінив татків допит і крізь зуби процідив, що вийшло непорозуміння. Пізніше він дудлив пиво з банки, сидячи на капоті свого авта, і жалівся мені, шмаркачу, що вище обласне керівництво не тільки відсторонило його від справи Романюка та Соломії, але й заборонило копати під батька.

- Кажуть, що я знайшов не того Білостоцького. Буцім то – його повну тезку. Пропонують навіть вислати копію його справи. Але як пояснити, що мій «помилковий товариш» навчався разом із твоїм старим? Я не вірю в такі співпадіння. 

Того вечора майор добряче нарізався, то ж я змушений був сісти за кермо його автомобіля та відвезти бідолаху додому. Сидячи поряд зі мною на пасажирському кріслі він клявся усіма вищими силами, що доведе справу до кінця та виведе батька на чисту воду.

- Ти мені віриш, хлопче? – заглядаючи мені в очі, питав він та рясно частував обіцянками, - ми обов’язково знайдемо твою сестру і з’ясуємо, що то за чортове місце. Віриш?

Я  кивав. Майор був одним із небагатьох, на кого я міг покластися у цій справі, і хто мав реальні шанси витягти правду із пітьми. Але він, протверезівши, зник із поля зору на довгий тиждень, а коли я навмисне підлаштував «випадкову» зустріч, із легким сумом повідомив:

- Вибач, Марко, я більше не можу приймати в цьому участь. Тепер справою твоєї сестри займається інший слідчий. А у мене – наказ.

Я розумів, що у кожного своє життя і свій шлях, але з самого раннього дитинства я ненавидів порожніх обіцянок.  На початку майор сам зробив свій вибір, але зовсім скоро знехтував їм.  Не без сторонньої допомоги, розумів я. У батька було достатньо впливових друзів, які могли змусити Степанюка згорнути свої пошуки. То ж, великої образи я на нього не тримав і наразі добре усвідомлював, що на правовій підтримці мого розслідування можна поставити жирнючу крапку.