Знайда

Розділ 12. Après nous le déluge*

2019 рік

Зустріч старих друзів через багато-багато років то завжди хвилююче до трепету в кінцівках та завжди сумно до гіркоти у горлянці. Навіть коли ти повністю задоволений своїм нинішнім життям, часто минуле вабить тебе поринути в свої міцні обійми, згадати миті, які приносили задоволення колись. Як молодість має свої переваги над зрілістю, так і юність не поступається молодості. Тоді всі вони були відчайдухами та сміливцями, сьогодні стали прагматиками і теоретиками. Обдумувати кожен крок і кожне слово, зважувати кожну посмішку і та гримасу, робити дурниці тільки з п’яну – ось така тепер їхня доля.

Хоча зовні все здається інакшим. Щастя і задоволення власним життям оповиває їх штучною ілюмінацією, яка засліплює очі оточуючим. Подивись, який я успішний, яка я гарна, який я багатий – ось головне посилання, якого всі ми прагнемо донести до своїх візаві. Досягти успіху хоча б у будь-чому – то вже привід похвалитися і викликати заздрість. А чужа заздрість для більшості як паливо, підбурює на нові звершення та досягнення значніших височин.

Такі думки охоплювали Марка при погляді на самовпевненого Ярослава і зовнішньо розкуту але внутрішньо зацьковану власними комплексами Яну.  Марко і сам носив маску та навіть не намагався тішити себе ілюзіями з приводу того, що старих друзів подібний грішок обійшов стороною. Ярослав зухвало тримав статус успішного бізнесмена і здається, обрав політику заперечення. А можливо, із віком завжди практичний та розсудливий він став ще і скептиком, який наразі запевнив себе в тому, що дивні події відносної давнини були лише плодом їх підліткової запальної уяви. Принаймні, його промови вказували саме на це.

 - Люди зникали завжди. Колись більше, колись менше. І завжди знаходились випадки, коли їх так і знаходили. Хтось втікав від звичного життя, когось викрадали і примусово переміщували в геть інше середовище без надії на порятунок, а чиїсь кістки і досі гниють в якійсь смердючій калюжі без шансу бути знайденими, - філософськи розпочав він, присівши поряд із Марком та Яною та жестом попросивши у офіціанта кави, - Наше містечко відрізняється лише тим, що подібні події тут трапляються дещо частіше, аніж деінде. А може справа в тому, що ми, жалісливі аборигени, приділяємо цьому занадто багато уваги. Наша статистика здається нам надто високою, та ми не маємо способів порівнювати її із статистиками інших міст, селищ чи мегаполісів.

Яна картинно закотила очі і склала на грудях руки.

- Маєш, що заперечити? – спокійно спитав Ярослав.

- Та ні, продовжуй, - хмикнула вона.

-  Я це питання вивчав.

-  Порівнював статистичні дані? – не втримався від кілкого запитання Марко.

- Вивчав історію міста по архівних документах, старій пресі, розповідях очевидців, - тон Ярослава був прохолодним, - спілкувався з твоїм майором, який займався пошуками Соломії та малого. До речі, він вже п'ятий рік як на пенсії. І, підсумовуючи все, про що мені вдалось довідатись, можу сказати, що всяку містику ми притягнули за вуха. У кожного міста має бути своя легенда, в основі нашої – то стара база, звідки безвісти зникають люди.  Містикою ми пояснюємо те, чому не маємо раціональнішого пояснення. Після нашої вчорашньої розмови, я вирішив, що з десяток людей за п'ятнадцять років то вже й не так багато. Так, це місце не добре. Але, якщо туди не лізти, то і шанс поповнити лави зниклих мінімальний.

- Знаєш, Ярик, - Марко відкинувся на стільці і із задоволенням запалив, - все що ти сказав схоже на раніше підготовлену промову. Я б зарахував твої спроби зробити із нас та самого себе дурника, але п'ятнадцять років тому ми бачили те, що бачили. Колодязь, зелене сяйво, руки, таємні знайдині знаки, моторошні відчуття. То не був сон чи галюцинація.  І ось найголовніше – я втратив сестру. Сестру, яка любила життя, яка була занадто дорослою, щоб бути викраденою, сестру, чий наречений просто забарився на кілька хвилин і вже втратив її десь біля того бісового колодязю. Яка твоя теорія щодо цього? Куди могла зникнути Соломія?

- Марко, я не про те, - знітився Ярослав, - я обмислював той випадок, але так і не знайшов пояснення. Справа в іншому. Яна каже про зникнення дітей тепер так, наче це відбувається мало не щодня. Немов епідемія якась. І тут я закликаю мислити раціонально.

- А юнак із дівчиною, які зникли місяць тому з палаток біля бази? – підскочила зі свого місця Яна.

- Просто закохані. До того ж, нетутешні. Впевнений, вони просто поїхали.

- Ага, залишивши частину речей та засмаглі до вугликів шашлики, - зі злістю виплюнула Янка.

Ярослав зітхнув. Марко повів бровами і подивився на друга. Ще вчора той йому казав про прокляте місце і його погану славу, а сьогодні - різка зміна риторики. До чого б це?

- А першачки із вчителькою в 2013? А підлітки, що зникли під час екскурсії півроку тому? – продовжувала насідати Яна, - а малий, якого загубила нянька на минулому тижні?  

- Я не знаю, - Ярослав зробив великий ковток кави, - ніхто не знає, чи дійсно вони зникли з бази. Якого б біса п’ятирічна дитина із нянею туди пхалася? – Марко почув відчай у тоні друга.

- Вони каталися на велосипедах. І він звернув не в той бік. Вона так і не змогла його наздогнати. Лише побачила велосипед біля будиночку з пірсом. Не містика?

- Мені це не цікаво, - здався Ярослав, - я не хочу мати справу із тим місцем. І якщо наше спілкування надалі буде продовжуватися в цьому ж напрямі, то я б жадав його перервати.

- Будеш триматися осторонь, як останній боягуз? – з відразою викривила вуста Яна і подивилася на Марка у пошуках підтримки, але той ледь помітно хитнув головою. Якщо проявити трохи розсудливості та ввімкнути режим «самозбереження» на повну, то він так само б не ворушив минуле. Єдине, що могло б змусити його йти на ризики – хоча б мізерний шанс дізнатися, де зараз Соломія. Та чи був такий шанс? Чи отримає він винагороду у вигляді відповідей.

Марко промовчав. Ярослав допив каву і відвернувся у бік лісу, вивчав поглядом свіжу смарагдову хвою та яскраво-блакитне небо. Яна здійнялась на ноги і, цокаючи тоненькими вже не модними підборами, пішла у бік виходу.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше