Під куполом

    Еліо вийшов з кабінету та глухим відлунням кроків попрямував коридором інституту. За наступним поворотом його зустріли скляні двері, вони непомітно відчинились, оголивши зелені простори гігантської кліматичної камери. Він тільки що прибув до Феруму з чергової експедиції. Небезрезультатної, адже вдалось знайти щось, що мало таку природу яку мав творець. Нині зразки передані у відділ технологів для вивчення.

    Минуло вже багато років, відтоді як не стало творця Іо. Всі дуже важко переживали його втрату. Особливо Гміна. Її дружба була винятковою. Майже всі роки життя Іо у Ферумі, Гміна була нерозлучна з ним. Вона довго не могла працювати. Куди не піде, заклякне та стоїть, немов знеструмлена. Все нагадувало про нього. Лише колеги-ботаніки та вірний малюк Думмі, що відчайдушно продовжували слідкувати за зеленим світом інституту зуміли повернути її до звичного плину життя Віану.

    Іо ще двічі рятував Ферум від вільнюк-павуків. Лише вдруге не дістався вчасно до міста. Не дивлячись на спеціальне екіпірування, що змайстрував для себе на такий випадок. Крок звично вирушив йому на зустріч до пустелі. Проте, Іо ніби знав про таку ймовірність. Наостанок, він повернувся до Крока зморшкуватим лицем, котре прикрашала невеличка сива борода та промовив: “ Мій вік спливає любий друже. Ви, мабуть, помітили що мої рухи вже не такі впевнені, як того дня коли ми зустрілись. Не хвилюйся. Я повернуся, а якщо ні... Будь спокійний. На свій вік я побачив більше дивовижного, ніж будь-яка людина”.

    Поряд, у кущах щось зашаруділо, промайнуло темною плямою. Еліо зупинився, схилився пригледітись: “ Кубі, не бажаєш скласти компанію?”

    У чагарнику, при землі, спочатку змалювався чорний ніс, а за ним і його господар. Зовсім юний песик метнувся до ніг Еліо та почав радісно лаяти. Розмахував невеличким хвостиком. 

    – І я тебе вітаю, Кубі. Ти вже зовсім підріс і голос став дзвінкішим. Ходімо зі мною. - Еліо випростався та покрокував по стежинці. Кубі, ніби розуміючи, миготів поряд у ніг робота та весь час щось винюхував на шляху. За п'ять хвилин ходи, з боків змалювались невеличкі будиночки.

    – А ось де ти?! Ми тебе розшукували. Доброго дня, Еліо! - вискочила звідкілясь купка дітлахів та прийнялася ловити щеня.

    – Доброго дня. Ви не ображаєте песика?

    – Ні-ні, - раптом вистроїлись вони у ряд, ніби замислились над питанням. Одна дівчинка, схоже сама смілива з малечі. - ми виготовили для нього будиночок. Хочемо поселити його туди.

    – Молодці. Та не перестарайтесь у своїй турботі. Де ваш старший?

    – Іо у майстерні. Ремонтує велосипед Віктора. - відрапортував один з хлопчаків.

    – Так, на ньому педалька розхиталась. - пояснив білявий хлопчик, відганяючи від себе якусь настійливу комаху.

    – Грайтесь далі. Я завітаю до майстерні.

    Дітлахи розсипались у сторони немов горошини та почали грати у піжмурки. Перший, хто запропонував — повів відлік.

    Еліо звернув поміж домівок на заднє подвір'я одного з таких. Там, у прямокутному споруджені, без дверей, виднілась постать, котра схилившись над велосипедом щось бубоніла. Раптом, завбачивши гостя, хлопець випростався, лише неохоче озираючись на цей дивний двоколісний транспорт.

    – Як успіхи, Іо? - промовив замість привітання Еліо. Перед ним стояв темноволосий парубок. Чорне волосся, брови, ніс такий самий як у того Іо. Гміна не змогла змиритись з утратою. Вона занурилась з головою у розгадування технології за котрою був створений її улюблений друг. Зачинилась у лабораторії і не мала спокою, доки не отримала перші результати. У висновку, вона залучила інших колег по інституту. Робота кипіла. Минуло багато років, аж поки на світ з'явився маленький Іо. За ним з'явились ще інші діти, коли технологію вдалось розгадати ширше. І ось, він стояв перед Еліо, ані крихти не пам'ятаючи зі свого минулого життя.

    – Доброго дня, Еліо. - промовив юнак. - Мені було б простіше, якби функціони допомогли з ремонтом. Ну там... Притримати педаль. Ключа порекомендувати. А ви вже повернулись з експедиції?

    – Ти ж знаєш, Іо. Гміна суворо заборонила втручатись у твій розвиток. У формування твого інтелекту. Сьогодні повернувся.

    – Так, мама пояснила чому це важливо. - знітився хлопець та раптом блиснув очима. - Щось цікаве знайшли?

    – Знайшли. Спершу Гміна має вивчити зразки.

    – Дуже чекатиму. Ми в захваті від собаки.

    – Ведіть себе добре і вас чекатиме багато цікавого. - не відводив чорних очей функціон. Він стояв під дахом майстерні, котра мало не торкалась його маківки.

    – Обіцяєте, Еліо? - очі Іо сяяли.

    – Авжеж. Все тільки починається. - відповів робот.

    Старий функціон крутнувся на місці, розкидав по приміщенню жменю сонячних зайчиків від своїх металевих граней.