Незвичайна Гміна

    Його знесилене обм'якле непритомне тіло знайшли у смугастому затінку нітів. Іо все ж дістався до них.  Міцні металеві руки Крока присвиснули тягами, підхопили його, рятуючи цього дивовижного творця. Котрий не боявся гнітючих електромагнітних бурь, проте був безсилий перед спекою Віану. 

    Увесь тиждень Іо пролежав у компанії юних дерев своєї незвичайної квартири. Вони додавали йому сили, нагадували світ колишньої домівки. Вже набравшись сил та отямившись від останніх подій, сьогодні він врешті вибрався назовні. Сам. Так йому захотілося. Тому попрохав функціонів не складати йому компанії. Всюдихід стояв у підніжжя кам'яного схилу гори. Іо прокинувся вдосвіта. Сонце ще не встигло розжарити поверхні Віану, що було ненадовго. Внизу, колючою змією простягався Ферум. Функціони до цього часу вже прокинулись від летаргійного сну і ледь розбірливими плямами рухались десь унизу. Маска на обличчі тисла, проте Іо її не помічав. Він відірвав погляд від міста та збирався догори по кам'яній поверхні. Час від часу, з під ніг випорскували камінці і гуркочучи котились донизу. Йому хотілось простору. Розвіятись. Відволіктись від думок. Він очікував від себе страху, але на серці було спокійно. Навіть порожньо. Ніби і сам став машиною. Останні дні він пригадував батьківський дім, дитинство, перше кохання. Все те цінне, що волею долі опинилось в минулому. Розумів — нічого не змінити. Але серце щеміло. Цікавість останніх днів розвіялась, змінившись нерозбірливим смутком. Людям варто більше уваги приділяти своїм сім'ям. У кожному своєму вчинкові, аби потім не жалкувати за згаяний час. Його випадок випробував граничні можливості рятівної капсули, перетворивши її на машину часу. Заніс його в пору функціонів. Він дивився на залізних велетнів, що прийшли на зміну людині і в середині народжувалось почуття поваги до неживих машин. “ Але чому неживих? - закралось терпким сумнівом запитання. - Тому що зроблені з металу? Але і людина, будуче живою створена з неживих речовин — води та безлічі речовин розчинених у ній, що на молекулярному рівні представляють всього лише набір хімічних елементів. І кожен окремо важко назвати живим”. 

    Коли Іо долав підйом, йому пригадався випадок з молодшим братиком. Вони жили поряд з горами та мали звичку їздити туди велосипедами. Одного разу вони облишили велосипеди на одній зі стежок. Спішились щоб піднятись на досить високий пагорб аби подивитись на своє село згори пташиного польоту. Подорож виявилась досить складною. Шлях довгий та звивистий. Спочатку втомився Жозеф. Почав жалітись, немов би муркотів. А згодом, коли вчергове присіли на перепочинок, взагалі відмовився підійматись далі. " Ми вже подолали більшу частину шляху. Ще двічі перепочити і побачимо своє село. Гайда, підіймайся! Ми сильні та наполегливі. Подолаємо цей підйом зараз, наступного разу він здасться зовсім легким." - промовляв тоді малому. За пів години вони вже розглядали у низині своє крихітне село. Було радісно, а втому, ніби рукою зняло. Наступного разу цей шлях і справді був легким. 

Іо  дістався виступу на скалі, що ніби сходинка стирчав з неї, усівся та просидів так, аж доки сонце не зігнало його яскраво-жовтими пекучими фарбами.

    Вона схилилась над глечиком розглядаючи перші контури, що нанесла на нього пензлем. Здається, навіть виходило. Останнім часом Гміна дуже хотіла малювати. Відчувала себе дивно. Не розуміла що з нею, тому її думки були зачинені для навколишніх — в стані секретності. Малювала для нього. В останні дні, коли він вже одужував, вона його провідувала. “ В давнину, - розповідав він. - світ був мінливим за рахунок рослин. Зелені килими з трав супроводжували людину повсюди. Землю вкривали густі непроглядні ліси з берізок, ялин, дубів та безлічі інших дерев, що за кожної пори року міняли свої фарби. Небо частіше було блакитним. По ньому рухались білі кудлаті хмари, немов постійні супутники різноманітних птахів, що літали під ними. Блакитні океани вкривали більшість поверхні Землі, кишіли життям”. Їй хотілось зробити для нього подарунок. Чому? Навіть не розуміла. Електронний мозок був не здатен обчислити свій стан. Вона спробувала уявити тодішній світ. Пензлик, час від часу занурювався у фарбу та немов танцюючи ковзав по поверхні глечика. Була зосереджена, схвильована, але при цьому радісна. Звичайно, завмерла мить не в силах передати всю красу зниклого світу, але здібність малювати був чи не найбільшим талантом Гміни. 

    Всюдихід Іо голосно завивав колесами по бетонній дорозі вздовж киплячого будівництва. Функціони зводили велетенську скляну арку, що затемненими боками відзеркалювала зовнішній світ і його мандрівну кліматичну камеру. “ Мабуть, - припустив Іо, - в іншу пору доби, крім білого спекотного дня, вона буде любувати допитливі очі функціонів”.

    Двері ботанічного саду звично видихнули повітря перехідної кімнати та плавно зачинилися за спиною творця. Рожеві квіти ошатної шипшини, що прокинулась від сплячки та увібралась у цвіт, немов яка прикраса, наповнила його легені, щойно він зняв кисневу маску. Він озирнувся — все потребувало уваги. Деревце, схоже на грушу, якщо Іо пощастило вгадати, втратило кілька листочків і ті лежали на підлозі потускнілими жовтими плямами. В саду не було нікого. Мереживо кольорів, обабіч, дружньо супроводжувало його до ліжка. Втома ще була присутня. Відпочити пів години та зайнятись зеленими друзями. Поряд з ліжком, на тумбочці, його зустрів несподіваний сюрприз — глечик, боки котрого розмальовані з фотографічною точністю пейзажами колишньої Землі. Тонкими смужками через його краї провисали гілочки запашного чебрецю. У нього була весна, тому, саме квітнув, розливав навколо свіжістю своїх ароматів. Іо обережно обхопив витвір, підніс його до обличчя. Глечик був важкий — наповнений ґрунтом. Раніше такого не було у цьому саду. Це він точно знав. Малюнок проступав з поверхні і злегка промацувався долонями. Поглинав погляд творця мереживом форм, наповнював незвіданою чарівністю уяву. Невдовзі, з'явилась Гміна. Вдавала ніби нічого не відбулось. Іо подякував за подарунок, а та ніби не могла підібрати слів для відповіді. Заметушилась навколо рослин. Удвох, вони вчились доглядати за зеленими друзями.