Пробудження воїна

Пробудження воїна

Він прокинувся зненацька. Коли до його сенсорів достукались ледь помітні коливання. Можливо, цього було б недостатньо, але одночасно його радіоприймачі вловили сигнали. Електронне серце прийшло у дію. Спочатку, не кваплячись, прихованими системами воно почало вивчати стан воїна. Почергово тестувати електронну частину. Стан був задовільний. Вже за наступним тестом — механіка. Легкі короткі сигнали були направлені в головні механізми — виявилась проблема. Він був знерухомлений. Примітивне серце вчергове направило тест-сигнали до громіздких кінцівок металевого тіла. Одна лапа відповіла рухом. Ще кілька настирливих спроб — тіло почало рухатись. Лише одна нога цього павукоподібного монстра виявилась міцно затиснута в невідомому для нього капкані. Він не знав, що в полоні сну та часу, його кінцівка вдало заплелась у кінцівках такого ж безжального механічного звіра — його соратника вільнюк - павука. Поряд з ним були ще два таких воїни. Повністю знешкоджені часом та рясно засипані товстим шаром піску, немов які динозаври. Сенсори оточення упізнали в завмерлих велетнях колег. Вони були нерухомі, не відповідали на сигнали. Лежали собі металобрухтом і нікому вже не загрожували. Вільними ногами він намацав свого сусіда. Обіперся у нього немов у кам'яну брилу — підштовхнув себе до іншого вільнюк-павука, у лапах котрого закована його кінцівка. Спроба виявилась вдалою. Тонни утрамбованого піску піддались — важелі заскрипіли під натугою ваги. За кілька рухів він впевнено стояв на своїй пастці. Проте пастка не поспішала його відпускати. Нога була затиснута настільки міцно, що не дозволяла рухатись далі. Воїн вчергове обіперся усіма кінцівками. Засвистів механізмами. Поштовх — кінцівка хруснула, залишилась одиноко стирчати у пастці. Тепер у нього замість шести ніг — п'ять. Він заметушив ними у піску, немов справжній павук, здіймаючи навколо себе вихор ґрунту. Та немов яке свердло, повільно виборсався на поверхню. Віднині його не зупинити.

Вони працювали старанно та не кваплячись. Проте курява вдалині сповістила про небезпеку. Тото і Гаммін розпізнали його. Справи відразу були облишені. Їх колеса вже відміряли відстань в протилежну сторону від міста. Місто має бути врятоване, навіть ціною їх — двох одиниць функціонів. Страху вони не відчували. Обов'язок порятунку перекроював їхні програми і робив з них героїв Віану. Пошкоджений вільнюк-павук все ж рухався швидко і відстань до них неминуче скорочувалася. В якийсь момент функціони розділились у протилежні боки, аби ще більше заплутати ворога. Та у бойової машини були в наявності механізми, щоб їх зупинити. Це була електромагнітна буря — від неї замирали усі, навіть він. Лише одному йому та його соратникам був відомий алгоритм її увімкнення та вимикання. Що давало йому перевагу перед жертвами. Він знав коли увімкнутись, жертви ні. Таке полювання можливо назвати грою в піжмурки. Ховатись доводилось від паралізуючої електромагнітної дії. А місце схованки простір часу. У інженерника лише одна можливість вижити: вимкнутись завчасно та увімкнутись опісля електронної бурі. Та частіше виходило так, що інженерник вимкнутий, а вільнюк-павук вже прокинувся. Йому залишається лише знищити бідолагу. Іо знав про таку гру машин, тому, що є сили поспішав до місця де розігрувалася картина протистояння у кмітливості.

Електромагнітна бомба немов спис проштрикнула ґрунт за тридцять кроків від Тото. Він її помітив. І не зважаючи на велику швидкість руху відразу вимкнувся. В цю мить його залізне тіло втратило керування та перевертом покотилось по барханам, здіймаючи куряву. Гаммін продовжував рух відволікаючи ворога. Він не помітив бомби, а Тото не встиг його попередити, тому коли вона увімкнулась, він так само як його товариш полетів обертом. Електронне серце велетня відразу вийшло з ладу. На полі бою залишились лише Тото і вільнюк-павук. Вони обидва спали. Нерухомі. Безпомічні. Будь-хто міг в цю мить нашкодити їм. Тото, як і його колега був досить масивним функціоном — панцирником. Його конструкція, що нагадувала старий місяцехід, добре відповідала цій місцевості. Він чудово міг рухатись по пісках. Мав чотири пари широких коліс на своїх кінцівках. Міцне тіло, пристосоване для перевезення та роботи з вантажем робили його незамінним на кордоні міста з пустелею. Нині він безпорадно лежав між барханами, очікуючи ризикованого пробудження. Хвилюватись було чого, адже вільнюк-павук вже відкрив свої чорні електронні очі та направився у напрямку Тото. Його ноги грузли у піску. Однією стороною він просідав помітніше нижче — там не було кінцівки, це дещо робило його ходу кумедною. Він зібрався на пагорб та хижо покрутився навколо своєї осі, озираючись, чи не змінилось щось за час його сну. Спав він недовго. Лише годину. Це зумовлено його програмою безпеки. Електромагнітний генератор здіймався своєю іржавою головою неподалік. Нині він покірно мовчав. Навколо було пусто. Сенсори вільнюк-павука нікого не зафіксували. Тому він міг не змінювати своїх планів - рухатись до жертви, що лежала неподалік за пагорбом. Тото лежав розкинувши колеса, немов велика іграшка, коли бойовий робот з'явився поблизу нього на пагорбі. Вільнюк-павук задзижчав своїми короткими кінцівками, що виросли у передній частині тулуба, немов жвала. Вмить, на них змалювались гвинтівки, що своїми стволами націлились на бідолаху Тото. Пролунав короткий нерозбірливий звук, немов щось зламалось — це була осічка. Гвинтівка з іншого боку взагалі мовчала. Пострілу не відбулось. Вільнюк-павук дещо розгубився. Незадоволено підстрибнув на своїх п'яти кінцівках. Знову крутнувся навколо своєї осі — обдивлявся обіруч. Здавалось, він відшукував відповідь, розгадуючи свою несправність. Очі Тото засяяли помітним світлом, котре складно розгледіти під яскравими променями світила Віану. Його маленька голова крутнулась по сторонам. Колеса прогарчали тягами та підкинули до неба хвилю піску. Двигуни натужно засвистіли — викотили його на сусідній пагорб з вільнюк-павуком. Той від несподіванки підстрибнув і вчергове заклацав несправними гвинтівками. Це була марна спроба. Час знищив тонкі механізми його зброї. На коротку мить їх погляди зустрілись. Вільнюк-павук лише здійняв лапу як Тото опинився за двадцять метрів від свого місця. Тото був спантеличений. Він не знав чого очікувати далі. Ворога не можна залишати на цьому місці. Потрібно відводити далі або спровокувати його самознищення ціною своєї одиниці. Бойовий функціон не поспішав самознищуватись. Відстань до цілі була завелика. Він завагався. Тото, навпаки, крутнув колесами та немов який хижак почав зухвало роз'їжджати навколо павука. Той, в свою чергу, неквапливо перебирав громіздкими кінцівками. Слідкував за ним поглядом, розгадував наступний крок суперника. Дмухнув вітер і тисячі піщинок прокотилися по розпеченим тілам та сенсорам розумних машин. Йому було байдуже до їх протистояння. Він вигравав своїми потоками протяжну пісню в порожнинах залізних велетнів. Вони його не чули та не помічали.